Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито - здавайтесь!

Одного разу Христофор Тюлькiн спробував був не сплатити данини: вiн давно мрiяв про кишеньковий лiхтарик, i, щоб купити такий, йому не вистачало саме карбованця. Два днi Тюлькiн непомiтно прошивався додому, та на третiй таки наскочив на Бевзя.

— Привiт, Тюля! — вигулькнув той iз-за рогу. — А я за тобою стра-а-шенно скучив! — I Бевзь загрозливо вищирився.

Христофор зовсiм не образився на "Тюлю". По-перше, спробуй образитись на Бевзя! А по-друге, вiн до такого звертання давно звик: так його величали майже всi приятелi й однокласники. Христофоровi навiть подобалося, що його кличуть не на iм'я, а на прiзвисько, бо вiн хронiчно ненавидiв своє власне, рiдне, особисте iм'я вiдтодi, як навчився розмовляти. Такого iменi вiн нi в кого й нiде не чув, хiба що у Христофора Колумба. Саме на його честь батьки i назвали сина, за що вiн трохи ображався на них i досi.

Може, вiн i пишався б своїм iменем, коли б не прiзвище. Погодьтеся: ну хiба це сполучення — Христофор Тюлькiн. Курям на смiх!

Саме через цю халепу Христофор iще з першого класу вирiшив стати у майбутньому всесвiтньовiдомим ученим, щоб люди, почувши його iм'я та прiзвище, шанобливо казали: "О, це — голова!", а не хапалися за животи вiд смiху. Тож вiдколи вiн навчився читати, з книгою вже не розлучався. Читав Тюлькiн здебiльшого наукову лiтературу i хоча мало що iз прочитаного розумiв, анiтрохи не журився. Вiн десь вичитав, що треба накопичувати знання, а коли їх набереться достатня кiлькiсть, вони самi вишикуються у струнку систему, i людина зробить генiальне вiдкриття чи побудує новiтню наукову теорiю.

Тюлькiн не тiльки читав, а й займався найрiзноманiтнiшими дослiдами. Чого вiн тiльки не робив!

А втiм, зараз iще не час про це розповiдати…

Отож, зустрiвши Бевзя, Христофор зовсiм не образився за "Тюлю", а, стримуючи дрижаки, вiдказав:

— Я те… я того… трохи прихворiв!

— Радий бачити тебе живим i здоровим! — реготнув Бевзь. — А то я був подумав, що мiй карбованець — тю-тю! А ти, бачиш, — живий! Ну, давай, — простягнув вiн до Христофора долоню.

— Бевзю, — благально глянув на здоровила Христофор, — а може, почекаєш? Я лiхтарика хочу купити.

— Що-о-о?! — не своїм голосом ревонув Бевзь. — Ти як мене назвав? — Вiн ухопив хлопчика за барки й почав трусити, примовляючи: — Запам'ятай раз i назавжди: мов iм'я — Семен, або скорочено — Сем. I коли я хоч раз iще почую iнше — начувайся? — Потiм вiн вiдпустив наляканого до смертi Христофора й додав: — Я сьогоднi добрий, живи! Та й карбованцi губити жаль: вiдправлю тебе на той свiт, i вони гайнуть за тобою. Ну, давай!

Тюлькiн, страшенно радий, що так дешево вiдбувся, мовчки тицьнув Бевзевi карбованця i припустив додому, картаючи себе за промах. Адже вiн чудово знав: Бевзем Семена можуть називати лише його дружки, для iнших вiн — Сем…

Усе це пригадалося Христофоровi на останньому уроцi, й вiн млiв зо страху перед майбутнiм: саме сьогоднi мав платити, а в нього, як на грiх, не було й копiйчини.

— Тю ля, ти що — заснув? — зазирнув у дверi класу його сусiда й найкращий друг Васько з третього "Б", веселий вiдчайдух i вправний спортсмен. — Ану, додому!

Христофор навiть не ворухнувся.

— Ну й сплюх! — пiдiйшов Васько й ляснув Тюлькiна по плечу. — Диви, на уроцi заснув!

— Та не сплю я, не сплю! — скипiв Христофор. — Одчепись вiд мене!

— Чого кричиш, як навiжений! Краще поясни, що сталося?

Христофор заспокоївся — i про все розповiв друговi.

— Ну й дiла, — похитав головою Васько. — У мене теж нi копiйки. Ну, нiчого, ходiм — якось, може, обiйдеться.

Та тiльки-но друзi завернули на свою вулицю, як наскочили на Бевзя. Той тримав руки в кишенях i щось весело насвистував. Запримiтивши хлопцiв, Бевзь ступив Христофоровi назустрiч i вигукнув:

— Наре-е-штi! Вже хвилин двадцять жду, а менi ж нiколи — друзi чекають. Ну, давай!

— Я сьогоднi без грошей… — ледь пробелькотiв Тюлькiн.

— Знову, хлопчику, жартуєш? — посунув на бiдолаху Бевзь. — Чи забув про мої рученята?

— Я вiддам, — не на жарт злякався Христофор, — слово честi, завтра ж вiддам!

— Ну, гляди менi! — Бевзь повiв перед Христофоровим носом своїм кулачиськом. — Щоб завтра вiддав i з процентами — руб двадцять! А це — за моральну травму, компенсацiя. — Вiн зiрвав iз сорочки Тюлькiна олiмпiйський значок i, сплюнувши крiзь зуби, посунув на спортивний майданчик за школою, де його вже чекали дружки.

— Ходiм до мене, — запропонував засмученому Тюлькiну Васько. — В шахи пограємо, кiно подивимось.

Христофор мовчки кивнув, i друзi рушили до Васька.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous15607 30.09.2014

дуже сподобалась історія


anonymous13362 17.08.2014

цікаво


Додати коментар