Слава ЗСУ!

Тюлькiн частенько пiсля урокiв завертав до нього. Вони разом учили уроки, обговорювали мiжнароднi подiї, грали в шахи, дивилися телевiзор i, звичайно, мрiяли. Одне слово, спiльних справ у них завжди вистачало.

— Ти не переживай, — утiшав друга Васько. — Якось минеться, не сьогоднi, так завтра. Не може ж отак бути все життя. До речi, чого ти останнiм часом не заходиш до мене?

— Справи рiзнi, — вiдмахнувся Христофор.

— Щось ти вiд мене приховуєш, — образився Васько. — Звичайно, як не хочеш, не кажи. Але ж я бачу: щось у тебе негаразд.

— Нiчого особливого, — вiдмахнувся Христофор. — Просто я одну штукенцiю вигадав. Але треба ще перевiрити, поки рано говорити. — Тут вiн мрiйливо звiв очi догори й додав: — А коли вийде, що задумав, — на весь свiт прогримить iм'я Христофора Тюлькiна!

— Ну що ж, — усмiхнувся Васько, дивлячись на прояснiле обличчя друга, — твори, вигадуй, винаходь. Я вже якось потерплю.

Хлопцi зiграли партiю, погодившись на нiчию, i Христофор помчав додому. А Васько ще довго думав про друга.

Вiн чудово знав Христофорову вдачу. Той майже весь вiльний час тiльки й робив, що вигадував то лiтаючого пiдводного човна, то самомиючу пасту для посуду. Вiн був записаний чи не в десяток рiзних гурткiв, та оскiльки часу у Христофора завжди було обмаль, вiн насправдi нiкуди не ходив. I коли чесно, то з вигадок Тюлькiна досi путнього нiчого не вийшло: надто вже Тюля розкидався. Коли в нього щось вiдразу не виходило, вiн кидав роботу й починав нову. Через це майже всi однокласники дещо скептично ставилися до його винахiдницьких здiбностей: справжнiй винахiдник, на їхню думку, мусить, окрiм таланту, мати ще й неабияку силу волi.

Лише Васько вiрив у майбутнє Христофора, бо знав: талант — це вiд природи, а от силу волi можна в собi виховати. I вiн був переконаний: рано чи пiзно Христофор неодмiнно винайде щось дуже й дуже видатне, щось таке, чим здивує весь учений свiт!

Роздiл третiй

СЛАВНОЗВIСНА КЛЮЧКА

Вдома Христофор дiстав iз своєї потаємної схованки пiд схiдцями, що вели в будинок, загальний зошит iз написом "Науковi iдеї, вiдкриття, спостереження та результати експериментiв". У ньому вiн занотовував усi свої iдеї, над якими мрiяв попрацювати найближчим часом. Тут були схеми мiжпланетних телефонiв, креслення дивовижних механiзмiв та машин, вирiзки iз газет, де йшлося про тi чи iншi таємницi, ще не розкритi наукою. Туди ж Христофор записував думки та афоризми видатних учених, котрi виловлював з книжок та журналiв.

Тюлькiн зайшов у хату, поволi перегорнув зошит до останньої сторiнки, провiв по нiй лагiдно рукою, а тодi вгорi, вiдступивши кiлька рядкiв, записав червоним олiвцем:

USK-XT

Пiсля цього вiн покахикав солiдно в кулачок i задумливо втупився поглядом у стелю.

Сьогоднi Христофор Тюлькiн, на його думку, зробив генiальне вiдкриття i смiливо стукав у дверi всесвiтньої, гучної i такої солодкої та щемкої слави, — аж подих забивало! Все, до чого вiн торкався досi своїми талановитими руками, зараз у порiвняннi з його останнiм винаходом здавалося нiкчемними забавками дошкiльнят.

Христофор Тюлькiн — прислухайтесь лишень, як звучить тепер це iм'я! — винайшов USK-XT, або, коли розшифрувати цей запис, — "Унiверсальний суперклей Христофора Тюлькiна"!

Для назви клею Христофор вирiшив узяти латинськi лiтери, бо з наукових журналiв та книг знав, що саме так ученi всього свiту називають i закодовують свої вiдкриття та винаходи. Своє ж iм'я та прiзвище вiн закодував нашими лiтерами з двох мiркувань: по-перше, щоб усi в свiтi знали — II8К винайшов не хтось там за кордоном, а саме вiн, Христофор Тюлькiн, радянський школяр; по-друге, коли вже по щиростi, вiн не знав точно, як записати латинськими знаками лiтеру "X", та й не вiдчував у цьому гострої потреби — адже вона й так була схожа на латинський "Iкс", а "Т", як вiдомо, i латиною пишеться так само.

Винайти USK Христофоровi спало на думку випадково. Справа в тому, що наприкiнцi лютого в нього зламалася ключка, за допомогою якої вiн намiрявся врештi-решт подолати свою байдужiсть до спорту. Точнiше, не сама зламалася, а її зламали, й не хто iнший, як Бевзь.

Ключка в Тюлькiна була незвичайна, навiть, можна сказати, дорогоцiнна, її привiз Христофоровi з Києва рiдний дядько, а йому подарував цю ключку нападаючий славнозвiсної хокейної дружини київського "Сокола"!

Всi хлопцi просто марили цим скарбом. Вони ладнi були вiддати що завгодно, аби хоч кiлька хвилин потримати в руках цю чарiвну ключку — легеньку, наче пiр'їнка, але мiцну, мов сталь.