Слава ЗСУ!

На теренах, де вже існувала організаційна мережа і де ідеї ОУН були відомі, масові виступи не могли вже дати більших наслідків, ніж ті, які вже були досягнені. Зрештою після 1934 р. керівництво організаційних клітин знаходилося всюди в руках більше чи менше здеконспірованих людей, які при будь-яких проявах своєї активности, а зокрема з появою летючок, мандрували до тюрми або до Берези Картузької. З огляду на це доводилося економити людьми і вести роботу так, щоб не допустити до цілковитого винищення існуючої організаційної мережі.

Як головне завдання, поставлено було цій мережі підготову до збройного виступу на випадок війни. Розрахунок на скинення чужого панування, що мало відбутися в кінцевій стадії «перманентної революції», не виправдався, бо масові політично-революційні виступи автоматично завмерли з надщербленням підпільного апарату. Було ясним, що їх наново може зорганізувати і перевести тільки відновлена мережа. Вирішено було готуватися не до пропаґандивних розрухів, а до збройної акції, що в обличчі тодішнього становища в світі ставала щораз актуальнішою.

Плян приблизно такої діяльности ОУН у Західній Україні був з'ясований полк. Коновальцеві в 1935 р., і він його схвалив.

Проте і такий плян було важко виконати. Головний резервуар людей, на яких у початках можна було спертися, становили насамперед львівська клітина центрального зв'язку, а далі дотеперішні співробітники автора цих рядків в ОЕ. Згодом до співпраці втягнено людей з Бережанщини і Тернопільщини. На жаль, перша клітина центрального зв'язку була незабаром поліцією зліквідована. Члени її попали в тюрму на Волині, куди в той час ішла найбільша експансія організації, їх заарештовано у зв'язку із спробою пачкувати підпільну літературу на совєтський бік, що спершу вдавалося робити. Одначе справа впала в руки польської контррозвідки. Цей факт коштував заарештованим дуже багато.

До волинської тюрми також попав заарештований у Львові давніший співробітник автора в ОЕ, який якраз перебрав був частину організаційного реферату в свої руки. Приблизно впродовж одного року забрали туди і його наступника (бережанця), так що щойно третій склад людей, перекинених до Львова (серед них були мґр. Тураш і Тимчій), втримався на позиціях працівників організаційної референтури до вибуху війни.

Очевидно, постійне нововлаштування людей у Львові, відшукування перерваних зв'язків і т. д. доводилося робити не без труднощів та перебоїв. Одначе мережа густішала поволі і систематично, організаційна справність росла, хоч утрати, які принесли арешти на Волині, були великі.

При всій пережитій трагедії досвід з Волинню показав, яким правильним було заложення, що форсування пропаґандивних виступів доведе, особливо в умовах масового здеконспірування, до такої катастрофи, яку пережила ОУН у 1934 р. Волинські «всипи» досягли також і автора цих рядків; але, мабуть, тому, що ворожа адміністрація не мала підтвердження їх з іншого боку і одночасно сподівалася простежити дальші зв'язки, його заарештовано щойно в березні 1939 р. і справу передано відомому слідчому судді для надзвичайних справ — Валіґурському. Цей арешт не мав грізних наслідків для організації, бо, не зважаючи на пильне слідження поліції, їй не вдалося нічого конкретного виявити: зустрічі з членами з правила відбувалися тільки вночі, на відлюдних місцях, після кількагодинної мандрівки по різних дільницях Львова. Зрештою під час арешту автора керма організацією спочивала вже в руках сл. п. Тураша…

Не зважаючи на дошкульні втрати, праця на Волині була дуже ефективна. Курйозумом для польської політики, яка, як відомо, зберігала т. зв. сокальський кордон, тобто давній царський, не пускаючи на Волинь українського друкованого слова, було те, що саме туди продіставалася націоналістична преса. На Волині, що під господарським поглядом знаходилася в кращому становищі, ніж перенаселена Галичина, був великий голод на українське друковане слово. Склалося так, що в той час у Львові почав виходити тижневик «Нове Село», в редакцію якого випадково ввійшло двоє членів організації. Цей тижневик став «волинською» газетою і в великій кількості поширювався на Волині, частково при допомозі організації, системою таємного кольпортажу.

Наслідки праці на Волині ми бачили під час війни. На Волині бо постали перші відділи УПА, там насамперед появилися повстанські «республіки», і Волинь склала велику данину жертв у визвольній боротьбі того часу.

Проблеми і дії

На другій половині тридцятих років виникли або були керівництвом поставлені цілком нові проблеми. Насамперед слід згадати про великі страйкові заворушення, які стрясли Львовом у 1936 р. В той час усі вулиці Львова були розкопані, бо перед побудовою нових кам'яних їздень відновлювано каналову систему міста. Роботи тягнулися місяцями; вони були найважчі і найменше платні, і стягнули масу безробітного сільського пролетаріяту з підльвівських місцевостей, головним чином українців. Ці люди, здані у великому чужому місці на себе самих, зорганізувалися після кількох місяців спільної праці і оголосили страйк, домагаючися кращої винагороди, їхні домагання не були виконані. Дійшло до демонстрацій, під час яких поліція вжила зброї, забивши одного українця на прізвище Козак. Каналові робітники зорганізували маніфестаційний похорон, під час якого мала група комуністів ухопила домовину з покійним і з комуністичними окликами подалася в бік поліційного кордону, завданням якого було спрямувати похоронний похід прямо на кладовище. В наслідок цього поліція ще раз почала стріляти, поклавши трупом цим разом уже кілька осіб.