Слава ЗСУ!

Тренер дав команду «бокс». Нелегко довелось Джесіці. Спочатку Х'ю здалеку наносив несильні удари по руках. Потім пішли удари по корпусу. Ребра, що й без того боліли, просто вибухали болем з кожним ударом. Як тільки дівчина опустила руки, щоб захистити болючі місця, одразу отримала соковитий правий прямий в обличчя. Руки знов підняла і чекала шансу, щоб нанести удар супернику. Шанс, здається, з'явився, Джесіка спробувала вдарити правою в обличчя. Та Х'ю ухилився, рукавиця лиш ковзнула по його підборідді. Одразу отримала правою в корпус і лівою по голові. Джесіка ледь встояла на ногах, все навколо помутніло і роздвоїлось. Та лиш на декілька секунд. Далі Джесіка не нападала лиш закривала голову, терплячи болючі удари по корпусу.

— Раунд! — дав команду тренер.

Х'ю відійшов, виплюнув капу в рукавицю і ніяково промовив:

— Ти, цей, якшо-шо, то вибачай. Це ж бокс.

— Се оально, — відповіла Джесіка. Зрозумівши свою помилку, теж виплюнула капу й повторила: — Все нормально.

Насправді три хвилини не скінчились. Тренер пожалів вперте дівчисько й дав команду раніше. Та про це він їй не розповів. То Х'ю згодом проговорився.

— Ти з нами. Приходь в понеділок після уроків. І відтепер називай мене шеф.

Джесіка здружилась з Лі. Кореянка зазвичай мовчазна, але Джесіці розповідала про рідне місто Нампхо, про звичаї й культуру, про  життя в Північній Кореї. З Лі можна було поділитись будь-чим і не переживати, що вона розбазікає. Дівчата проводили багато часу разом і в школі, і після школи. Бак і Зак, коли бачили подруг, щораз кидали їм вслід образливі фрази. Лі вони обзивали вузькоокою, а Джесіку — навіженою. Могли б придумати й щось пооригінальніше.

Джесіці вже після кількох занять в Кларсона кортіло збити гонор і наглі усмішки з їх фізіономій. Та вона стримувала себе, розуміючи, що рано. Потрібно було ще підтренуватись. Кларсон любив, коли його називали шеф. Тренер він був справді хороший. Неправильні удари учнів, положення рук, ніг, корпусу — Кларсон це все помічав і легко виправляв. В кого легко, в кого не дуже. Джесіка швидко вчилась і тренер казав, що вона його сама здібна учениця. Через місяць занять Х'ю вже отримував стусани. Через два хлопці вже не могли на рівних спарингувати з Джесікою, вона була швидшою і з кращою реакцією.

Час розплати настав за два тижні до літніх канікул. Якось на перерві Зак навмисно штовхнув Лі плечем.

— В тебе вузькі очі, тому ти не бачиш, куди преш? — скривив гримасу рожевощокий хуліган і пішов далі, задоволений собою.

— Джес, не зважай, він придурок, — промовила Лі, бачачи, що подруга ось-ось зірветься.

— В них, здається, зараз фізкультура, а жирдяй в джинсах, — Джесіка опанувала себе. — Знову прогулюють. Краще б вони пішли на урок.

— Ти щось задумала? Не роби дурниць.

Пролунав дзвінок. Учні, хто швидко, хто з великим небажанням, хаотичним потоком прямували з подвір'я до входу.

— Побачимось пізніше, — кинула подрузі Джесіка і почала пробиратися  між учнями, поки жирдяй в полі зору.

— Джес, не роби дурниць! — кричала їй вслід Лі.

Зак піднявся на другий поверх, а Джесіка, змарнувавши час в штовханині на сходах, втратила візуальний контакт з хуліганом. Коли вийшла в коридор, Зака не було видно серед натовпу. Учні розходились по класах, коли пролунав другий дзвінок, в коридорі крім неї вже нікого не було. Де ж міг дітись жирдяй?