Слава ЗСУ!

Тренер якраз спарингував з якимось старшокласником. Спарингував — не зовсім вірне слово. Кларсон кружляв навколо юнака, спритно ухилявся від ударів і ставив блоки. Все це робив з такою легкістю, наче він взагалі нічого не важить. Джесіка дивилась на Кларсона, як зачарована, його рухи нагадували танець навколо своєї жертви.

— Окей, Майк, сьогодні краще, — нарешті мовив тренер і подав рушника важко дихаючому учневі. — Але джеб! В тебе довгі руки, джеб — твоя головна зброя, а ти про нього взагалі забув. І правий прямий, недостатньо працюєш плечем. Цей удар і мою бабусю не звалив би, Царство їй небесне.

Коли юнак з рушником попрямував до роздягальні, тренер звернув увагу на Джесіку, що стояла біля дверей.

— Міс? Прийшли подивитись на спорт справжніх мужчин?

— Ні, містер Кларсон. Я хотіла б записатись в секцію.

— В яку секцію? — вдавано серйозно перепитав тренер.

— Як в яку? У вашу, на бокс.

— Міс?

— Джесіка. Можна без міс.

— Така юна, а вже можна без міс. Так от, Джесіка. В мене в секції 21 учень. А знаєш скільки серед них дівчат?

— Скільки?

— Нуль.

— Нуль?

— Так, Джесіка, нуль. А знаєш чому?

— Чому?

— Вся справа в силі волі. Думаєш, ти перша прийшла сюди? В мене були учениці. Та вони прийшли, бо бокс — це модно, чи щоб повикобелюватись перед подругами. Але кілька синців, розтягнень, і на більше їх не вистачило. Бокс — це праця. Над собою, своїм тілом і духом. І потрібна сила волі, щоб ця праця принесла плоди.

— В мене є сила волі!

— Та невже? Ти через синець вирішила, що прийдеш сюди, тобі покажуть кілька ударів і ти відвовтузиш якусь на клас старшу дівулю?

— Я хочу вміти постояти за себе.

— Ти вперта, але ні. Бокс — не жіноча справа.

— Дайте мені шанс.

— Кажеш, хочеш шанс? А якщо тобі буде боляче?

— Потерплю.

— Що ж з тобою робити? — тренер задумався, потім продовжив: — Знаєш, скільки триває один раунд?

— Три хвилини.

— Вистоїш раунд проти, наприклад, Х'ю, — тренер тицьнув пальцем на одного з хлопців на лавці, — тоді я подумаю. Руки в блок скласти вмієш? Так, руки вище, лікті зігни, зімкни лікті. Нормально. Ноги. Ти ж правша? Ліва вперед, права назад, ширше, трохи зігни. Ноги мають пружинити. І тримай рівновагу. Рівновага — третина успіху. Зараз тобі знайдем рукавиці і шолом. І візьмеш капу.

— Мені не потрібні капа і шолом.

— Повір, потрібні. Хай краще твоя матуся прибіжить скаржитись на новий синець, ніж на вибиті зуби.

Джесіка змовчала.

— Х'ю, тягни сюди свою задницю! Раунд з Джесікою. Пів контакту.

— Але шеф, вона ж дівчисько!

— Та ще й новачок. Тому й пів контакту.

Х'ю повний, здається шестикласник, почав незграбно защипати шолом. Шолом Джесіки застібнув Кларсон, допоміг з рукавицями й дав капу. Сказав як затиснути її зубами, потім, до великого здивування Джесіки, відтягнув пальцями нижню й верхню губу, перевіряючи, як капа стала на місце.