Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

Одного разу Джесіка спізнилась на хімію. Містер Кемпбел скрипучим голосом заявив, що не пустить на урок, а наступного разу її ж першою викличе до дошки. І горе буде учениці Огнєвіч, якщо вона не знатиме сьогоднішнього матеріалу.

Джесіка, понуривши голову, йшла порожнім коридором, як раптом почула звуки метушні в жіночому туалеті. Зазирнула. Зак, просунувши одну руку під лікті, тримав спиною до себе маленьку худу азіатку, а пухкою виблискуючою від поту долонею затиснув їй рот. Бак навприсядки нишпорив руками під спідницею школярки. Коли Джесіка з'явилась в дверях, Бак повернувся й майже пошепки сказав: «Вали звідси, сука». Очі азіатки теж дивились на неї і в тих очах були страх, огида і благання допомоги. Секунда, і Джесіка з розмаху заїхала ранцем по наглій Баковій мармизі.

Звичайно, тоді в Джесіки не було шансів. Зак відштовхнув свою жертву і щосили з правої вдарив Джесіку в обличчя. Вона відлетіла до стіни і впала на підлогу. Бак, що вже оговтався, налетів і як навіжений почав гамселити її ногами. Джесіка вчасно закрила голову руками. По коридору, віддаючи ехом, пролунав стукіт каблуків. Бак і Зак, сказавши на прощання щось образливе, зникли.

Азіатка допомогла піднятись, хоч це було й непросто. Нещадно боліли руки й ребра.

— Лі, — представилась дівчина. — Дякую. Даремно ти втрутилась, — продовжила вона ламаною англійською. — Тебе сильно побили, а мене й так би скоро відпустили.

— Думаєш? — запитала Джесіка, тримаючись за ребра.

— Чорний хотів перевірити, чи носять кореянки спідню білизну. І він вже перевірив.

— Вилупок. Ходімо звідси.

Джесіка й Лі прогуляли і урок, на який обидві спізнились, і наступний. Пішли в кіно. Фільм був так собі, якась мелодрама.

Коли повернулась додому, мама побачила синець під оком, страшенно перелякалась і запитала, що сталось.

— Я записалась на бокс, — пожартувала Джесіка.

Розповідати про спідню білизну кореянок не дуже хотілось. Мама жарту не зрозуміла і закотила істерику. Не пасує ж дівчатам ходити з синцями! Джесіка прийняла бокс за офіційну версію і переважно мовчки слухала маму, лиш деколи кидаючи фрази типу:  «Я лиш спробую, не вийде, то покину». Добре, що мама не бачила синців під одягом.

Коли прийшов батько, мама заявила, що він, як мужчина і авторитет в сім'ї, повинен серйозно поговорив з донькою. Батько поговорив, але не в тісній кухні, а в кімнаті Джесіки. Щоб мама не чула.

— Скажи, Джес, але чесно. Цей синець, ти ж не записалась на бокс?

— Ні. Але завтра запишусь.

— Хто тебе так?

— Тату, я сама розберусь.

— Точно сама?

— Довірся мені.

— Я тобі вірю.

Батько повідомив матері, що Джесіка все ж займатиметься боксом. Після кількох хвилин причитань батько вдарив кулаком по столу, чого він ніколи раніше не робив і промовив:

— Наша Джес розумна дівчина. Вона сама вибере, чим займатись.

Наступного дня Джесіка записалась в шкільну секцію боксу. Містер Кларсон, тренер, був середнього зросту, років за сорок, кремезний, дуже широкоплечий, з нереально товстою шиєю і пивним животом, що приховував, мабуть, могутній прес. Дивно, як широкоплечий пампух міг так швидко рухатись. Літати, як метелик і жалити, мов бджола — це про нього. Звичайно, він не жалив своїх учнів, бо з них би й мокрого місця не залишилось. Напівзігнуті ноги, плавні, але впевнені кроки і просто блискавична реакція — все це не в'язалось із його ззовні незграбним виглядом. Таким Джесіка застала Кларсона, коли увійшла в зал.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!