Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

В Джесіки було кілька подруг. Та це були швидкоплинні друзі. Такі, що з ними спілкуєшся, поки разом навчаєшся. Варто змінити школу, і вони стираються з пам'яті. Вже й не згадаєш, про що говорили, над чим сміялись, як виглядали їх обличчя.

А змінити школу довелось. В батьковому коледжі справи йшли не найкращим чином. Спочатку йому зменшили кількість годин, потім і зовсім скоротили. Мама намагалась знайти роботу, пов'язану з музикою або театром. Та в часи, коли безробіття в Штатах сягало 37 відсотків, мистецтво мало кому було потрібне. Більш ніж за рік декілька уроків гри на фортепіано — ввесь мамин доробок. Грошей катастрофічно не вистачало. Довелось покинути так і не виплачений будинок та шукати житло подешевше.

Переїхали на південний схід Вашингтона. Щось типу місцевого гетто. Бідний район з вузькими вулицями. 29-та стріт, обшарпані триповерхівки, склеєні докупи в один цегляний масив. В одному з будинків Огнєвічі винайняли квартиру. Дві малесенькі кімнати і кухня, що за розмірами нагадує туалет.

І вдень і вночі з сусідніх квартир та будинків доносились крики, музика, дитячий плач. Заснути в таких умовах — справжній подвиг. Особливо на перших порах, поки ще не виробилась звичка.

Батько розумів, що дарма вони покинули Польщу, де все було просто, де Огнєвічі були своїми серед своїх. Та він ніколи не торкався цієї теми в розмові з донькою. Джесіка теж не торкалась теми переїзду. Шкода було батька, ну й не хотілось підливати масла в вогонь. Мама змінилась, вона ледь не щодня нагадувала батькові про його «помилку», про те, що майбутнє безперспективне і безрадісне. В тісну кімнату Джесіки через тонкі стіни до загальної симфонії метушні і криків дедалі частіше додавались причитання і нотації матері. Батько переважно мовчав, або відповідав короткою фразою, мужньо тримаючись і не підвищуючи голосу.

Домінгес, що жив далі по коридору, здружився з батьком. Він мексиканець, мешкав з дружиною, тещею і чотирма дітьми в такій самій мініатюрній двокімнатній квартирі. Від сім'ї Домінгесів було найбільше шуму в цілому будинку. Що зробиш, латиноамериканці народ імпульсивний. Розмовляли Домінгеси не менш голосно, як інші сварились. А вже коли сварились...

Цікавою парочкою були Марек Огнєвіч і Родріго Домінгес. Перший — високий, стрункий, начитаний, розважливий, спокійний. Другий — на голову нижчий, кремезний, смуглий і запальний. Коли Домінгес щось з захопленням розповідав, а розповідав він завжди з захопленням, то жестикулював руками так, наче він диригент симфонічного оркестру.

В Мексиканця була своя автомайстерня. Хоч автомайстерня — то голосно сказано. Великий гараж. Два працівники — сам Домінгес і його неповнолітній син. Саме мексиканець підкинув батькові ідею на рахунок таксі і за дві пляшки рому перемалював їх Тойоту в жовтий колір. Плюс чорні квадратики-наклейки. Гараж-не-гараж, а зробив все на вищому рівні. Джесіка навіть дивувалась, яка гладенька й блискуча фарба. Зі старенької Тойоти вийшло дуже навіть симпатичне таксі.

Нова школа була меншою, похмурі стіни давно забули, що таке ремонт. Який район, така й школа. Але тут Джесіці більше подобалось. Учнів менше, та всі якісь простіші, безпосередніші. Принаймні більшість. Були й вилупки. Наприклад, Бак і Зак із паралельного класу. Хоча Зак згодом став хорошим хлопцем. Та тоді товстий і завжди спітнілий Зак був кращим другом і за сумісництвом шісткою Бака. Бак — темношкірий, худий, зростом, як Джесіка. Брат якогось другосортного місцевого бандюка.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!