Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

Один каштан впав поруч й відлетів вбік, а колюча шкірка від нього боляче вдарила по нозі. Листя зашуміло під першими краплинами дощу, що за мить перетворився на справжню зливу. Джеска швидко побігла додому, тримаючи над головою ранець. Але її вулиця не дарма називається Довгою, вже на півдорозі промокла до нитки. Бігти далі не було сенсу, тож вона закинула важкий мокрий ранець за спину й пішла крізь стіну з дощу. Піднімаючись сходами й лишаючи за собою цілі калюжі води, Джеска передчувала, що зараз добряче перепаде за необдуману прогулянку. Їй будуть парити мозок, ноги й поїти гарячим чаєм.

Сподівалась тихенько пробратись до своєї кімнати й швидко переодягнутись. Але треба було пройти повз кухню. Судячи зі звуків, батьки були там, а двері, як на зло, відчинені. Залишитись непоміченою шансів не було, тому вирішила здатись.

— Привіт, мамо, тату... — розгублено промовила Джеска.

На столі стояла пляшка віскі, яку батько збирався відкоркувати на свій день народження та два наповнені келихи. Поруч програвач, лунала пісня. Під звуки гітари тонкий чоловічий голос гостинно запрошував до готелю Каліфорнія. Батьки танцювали серед тісної кухні, обійнявшись і ледь не зачіпаючи тарілки та каструлі. Помітивши доньку, вони зупинились, але не випустили один одного з обіймів.

— Джесіка, — мовила мама, всміхаючись. — Ой, ти змокла? В нас сьогодні свято. Марек, скажи їй!

— Ні, кохана. Ти скажи. З твоїх вуст ця новина здасться ще кращою, ніж вона є насправді.

— Думаєш? — кокетливо запитала мама і глянула на батька.

— Впевнений, — відповів і поцілував маму в щоку.

— Ну добре. Люба, тато виграв Грін кард і ми їдемо до Америки!

— Летимо, Роксана, — мовив батько і ще раз поцілував маму. — Чи краще називати тебе Роксі?

— Ох, цей віскі такий міцний!

Штати не дуже привітно зустріли родину Огнєвічів. Спочатку все здавалось не так погано. Батьки мали деякі заощадження, плюс гроші від продажу квартири у Варці. Оселились на де-небудь, а в столиці. Придбали під виплату невеликий будинок на окраїні, з газоном — якраз в американському стилі. Батько знайшов роботу в досить престижному коледжі Ексельсіор, викладав математику й фізику. Навіть придбав за 500 баксів стареньку Тойоту Королла вишневого кольору. Джесіка пішла до школи.

Сама школа здавалась просто гігантською. Перерви були схожі на великий мурашник. Сотні учнів молодших та старших класів різного кольору шкіри і національності діловито снували туди-сюди, спілкувались, сміялись і, що дуже здивувало Джесіку, багато матюкались. Навіть шмаркачі, молодші за неї і на голову нижчі, під час розмови вживали слова-паразити і активно жестикулювали. Діти думали, що так вони стають крутішими. Шкільна парковка така велика, що на ній би легко вмістилась її школа у Варці, разом із подвір'ям. Море машин, більшість із яких належали старшокласникам. 

Машини на будь-який смак — від стареньких малолітражок і обшарпаних пікапів до крутих спорткарів. Погляд Джесіки щораз притягував Мустанг 20-ого року. «Жеребець, щойно з конвеєра» — так про нього казали. Низько посаджений, з довжелезним капотом і хижим виразом обличчя. Хромований радіатор нагадував пащу звіра, а фари, наче очі, що придивлялись до своєї здобичі. Мустанг був ядовито-червоним, а від переднього бампера до заднього простягались дві білі смуги.

Та Мустанг, мабуть, самий яскравий спогад із тієї школи. Джесіка не була популярною, проте й лузером не вважалась. Вчилась добре, була мовчазною, але з почуттям гумору. Досить висока. Польський акцент поступово зникав і через кілька місяців вже був майже непомітним.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!