Слава ЗСУ!

Останній рік школи почався паскудно, а закінчився жахливо. Лі —  на рік старша. Вона закінчила школу й пропала з Фейсбука. Коли Джесіка зайшла до неї додому, двері відчинила неприємна жінка, за п'ятдесят, огрядна, з перегаром і з цигаркою в зубах.

— Вузькоокі тут більше не живуть, — повідомила вона.

Сім'я Лі переїхала. Жіночка не знала куди, зате поцікавилась, чи не хочуть батьки зняти квартиру. Недорого.

Закрили секцію боксу. Школа економила бюджет. Кларсон збирав речі, коли Джесіка зайшла попрощатись.

— Продовжуй займатись, в тебе талант, — сказав тоді шеф. — Якщо колись відкрию зал, ти там будеш товкти груші безкоштовно.

Тренер намагався жартувати й випромінювати оптимізм, але Джесіка знала, що секція і учні — це все його життя. Принаймні більша частина.

Та все це були квіточки. Сонячний диск вже наполовину зайшов за горизонт. Він, наче велике око, що підглядає за Джесікою, незграбно сховавшись за далекими горами. Джесіка усвідомила, що навколо тихо, надто тихо. Жодного щебету птахи, жодного хрускоту зламаної гілки, чи шарудіння. Вітру немає зовсім, дуб-велетень завмер. Тіні-зміїї видовжились, одна змія заповзла на ногу Джесіки й зачаїлась. Ця тиша заспокоює і лякає одночасно. Наче ввесь світ чекає, коли вона згадає про те... Те, про що не хочеться згадувати. Та спогади, не питаючи дозволу, самі лізуть до голови, приносячи з собою злість і біль втрати.

Дуже нерозумно курити, не маючи по справжньому надійної схованки. Особливо в темряві. Ще трохи, сонце повністю пірне за гори, і вогник цигарки можна буде побачити за кілометр. Байдуже. Лакі Страйк, Зіпо, дим здається бридким, пекучим, але Джесіка жадно втягує в себе нікотин та отруйні смоли. Зіпо, вірний Зіпо. Це теж подарунок батька. Тоді, на п'ятнадцятиліття, коли вони їхали до старого дуба, одна з історій була саме про запальничку. Клієнт, що сів у таксі, здається брокер, не мав при собі грошей і віддав Зіпо в рахунок плати за проїзд. Зараз це єдине, що залишилось в Джесіки від батька. Перед випускним його вбили. Неповнолітній засранець, Скінфлі, а ім'я, якесь таке, дурнувате... Як таке можна забути?! Скінфлі роздобув Кольт і хотів спробувати, як це — стріляти в людину. Він сів у таксі на заднє сидіння. Коли машина за містом пригальмувала, засранець вистрелив татові в потилицю. Цього вбивці виявилось замало, він перебрався на переднє сидіння і висадив у вже мертвого батька залишок обойми. Замість випускного Джесіка опинилась на похороні.

Не вкладалось в голові, як таке може бути. Вечір, все начебто добре. Постукали в двері. «Місіс Огнєвіч?...» — почула Джесіка зі своєї кімнати, як поліцейський приносив мамі співчуття і повідомляв про нещастя. І вже нічого не добре. Все жахливо! Не вірилось в почуте. Здавалось, що це паскудний сон, треба лиш прокинутись. Та сон, зараза, не закінчувався. Джесіка втратила відчуття реальності. Вона не пам'ятає, чи плакала тоді. Мабуть, не плакала. Вона була як зомбі, сиділа в своїй кімнаті, тупо дивилась в одну точку, руки трусились, мамині ридання доносились з-за стіни й здавались далекими, нереальними.

В такому стані Джесіка пробула дві доби. Коли хтось до неї говорив, вона відповідала, одразу забуваючи і що її питали, і свої власні слова. Відчуття, що це все-таки жахливий сон інколи наростало й переходило у впевненість, єдиним бажанням було прокинутись.