Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

— Я на співбесіду, місіс...

— Міс Роза.

Було таке відчуття, що співбесіда вже почалась.

— Ваше ім'я? — вахтерка щораз кидала на дівчину недовірливі погляди.

— Джесіка Огнєвіч.

— Вік?

— Сімнадцять.

Лише два запитання, та міс Роза так довго щось писала в журналі, що здавалось, наче вона записує повну біографію Джесіки. Потім так само довго виписувала пропуск. Чоло встигло спітніти від хвилювання, висохнути й знов спітніти.

— Третій поверх, триста перший кабінет, — нарешті міс Роза простягла пропуск, що більше нагадував футбольну жовту картку. — Ліфт не працює.

Ще одна міс, але вже Престон — так представилась директор фабрики. Похмурий і тісний кабінет потопав у сигаретному димі. Джесіка ледь не закашлялась. Старий пошарпаний дерев'яний стіл, два скрипучі стільці, на одному з яких сиділа сама міс Престон, плюс сейф — ввесь інтер'єр кабінету директора. На столі, що дивно, не було комп'ютера. Дві папки, підставка для ручок, із якої самотньо стирчав один олівець. Композицію довершувала велика скляна попільничка. Недопалків більш ніж достатньо, міс Престон явно забагато курила. Вона була одягнута в строгий сірий піджак і таку ж сіру спідницю нижче колін. Джесіка й не побачила б цього всього, та міс Престон встала, простягнула руку гості й запропонувала присісти.

Директор була на голову вища за Джесіку, що трохи збентежило. Струнка, років за 40, досить приваблива навіть, попри довжелезний ніс. Фарбоване каштанове волосся, туго стягнуте на потилиці й зібране в акуратний хвостик. Коли міс Престон сіла, стілець під нею жалібно заскрипів. Вона черкнула сірником, запалила цигарку, ні на секунду не відводячи очей від юної гості.

«Джесіка. Можна тебе так називати? Співбесіди як такої немає. Ми, в принципі, берем всіх бажаючих. Але як думаєш, чому в нас завжди є вакансії? Ні, фабрика не розширяється. Вона існує, балансує на межі банкрутства вже добрий десяток років. І ще стільки ж балансуватиме. Люди звільняються, приходять нові, знову звільняються. Менеджери, техніки та інші теплі місця давно зайняті. Ми набираєм тільки в цех, на виробничу лінію. Постійний шум, пилюка, вісім годин на ногах. Ніякого кар'єрного зросту. Надворі двадцять шостий рік, тому забудь про профспілку й страхівку. Якщо тобі відріже пальці — це твої проблеми, якщо волосся затягне в ткацький верстат — проблеми ще більші, — Міс Престон не зводила очей з Джесіки. Директор вправно затушила недопалок і прикурила наступну цигарку. — Не думай, що я стара стерва, бізнес-леді. Нещасні випадки в нас трапляються. На жаль, досить часто. Мені по-людськи шкода кожного скаліченого працівника. Та якби фабрика виплачувала компенсації, її давно б вже не було. Ти молода, красива, мені шкода тебе. Тому співбесіда закінчена», — Престон нарешті відірвала очі від Джесіки й подивилась на стіну так, наче вікно було там, а не позаду неї.

Джесіка мимоволі повернулась, та очі не знайшли нічого, крім похмурих сіро-коричневих шпалер.

— Міс Престон, — Джесіка говорила повільно, підбираючи кожне слово. — Я не буду описувати ситуацію, в якій опинилась. Вчора ще була школяркою, але сьогодні мені потрібно бути дорослою і заробляти хоч щось. Якщо відріже пальці — це мої проблеми. Ви попереджали. Тільки дайте шанс.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!