Слава ЗСУ!

Директор знов дивилась на Джесіку так пильно, наче вивчала кожен міліметр її обличчя. Потім закашлялась, досить сильно. Приступ закінчився, коли цигарка обпекла пальці. Міс Престон вилаялась, жбурнула недопалок, та не влучила, він вдарився об край скляної попільнички, розсипав іскрами й зупинився, тліючи на столі. Ще раз кашлянувши, Престон зігнулась, зняла туфлю з коротким каблуком і затушила нею недопалок.

— Вибач, — промовила директор взуваючись. — Що ж з тобою робити? Добре, дам тобі шанс, — Престон знову була серйозною.

Вона дістала з шухляди пожований листок паперу, окинула стіл поглядом, мабуть, шукаючи ручку. Зрештою здалась, взяла той самотній олівець і почала щось писати.

— Перший поверх, в кінець коридору, спитаєш Барнса. Він проведе інструктаж з техніки безпеки. Потім у відділ кадрів. Перший місяць — випробувальний термін, півтори тисячі, далі три — три з половиною. І будь ласка, Джесіка, — міс Престон простягнула рясно списаний папірець, — будь обережна.

Джесіка пропрацювала на трикотажці сім років. Довгих, нудних років, втім і вони мали якусь свою романтику. Життя було принаймні спокійним. Часто після роботи коротала час в забігайлівці «Саламандра», що поблизу трикотажки. Сама, чи з жіночками колегами, любителів випити на фабриці вистачало. А нещасні випадки зазвичай траплялись із тими, хто не просихав і на роботі. Якщо не «Саламандра», то товкла груші. Або ж і те й інше по черзі.

Так, Кларсон все ж відкрив свій зал. Справи в нього йшли не дуже, та тренер жодного разу навіть не заїкнувся про оплату. Але Джесіка розуміла, що шеф ледь тримається на плаву, тому щомісяця чемно вкидала в скриньку для пожертв 300 баксів. Це десята частина її заробітку, але тоді бокс займав більш вагому частину її життя, ніж одна десята. Своєрідна віддушина. Місце, де можна бути собою й зігнати злість. А злість сиділа всередині.

Часто думала про смерть батька й виношувала фантастичні плани помсти вбивці. Фантастичні, бо мстилась тільки в своїй уяві. Тисячу разів, не менше. Різними способами. Зазвичай під-час активного гамселення груші. Майже ніколи не спарингувала. Груша — кращий товариш.

Джесіці було 24. Звичайний вечір, вона кружляла навколо тридцятикілограмової груші, била на швидкість. Кларсон з кимось розмовляв на підвищених тонах. Сіла на лаву відпочити й попити води. То букмекер навідався до шефа, а з ним ще два здоровані. Схоже, що тренер жив не тільки боксом. І судячи з уривків фраз, незвані гості збирались відібрати в Кларсона зал.

Джесіка сама від себе не чекала, та втрутилась:

— Ти букмекер?! — вигукнула й встала з лави. — Я хочу поставити ставку!

Букмекер всміхнувся. Здоровані кидали один одному якісь жарти. Мабуть тупі, бо сміялись вони тупо.

— Джесіка, я розберусь! — тренер не хотів втягувати її в неприємності.

Та Джесіка вже підійшла й простягнула руку букмекеру.

— Браян, — відрекомендувався й потиснув руку. — Ти часто ставиш ставки?

— Вперше. Руку вже можна відпустити.

— Вибач. Яка ставка?

— А який борг в шефа?

— Браян, це наші справи, — процідив Кларсон, та букмекер його проігнорував.

— 22 000 баксів.