Слава ЗСУ!

Саймон — білий п'ятнадцятирічний плаксивий вихованець Матильди. Хлопець і боготворить Матильду, і боїться її як вогню. Його батьки, здається, розбились на літаку під час ЕМІ, тому гувернантка — це вся його сім'я. Юнак худий, в нього малі, як в дівчинки, долоні, завжди бліді щоки і він постійно ниє, за що отримує наганяя від Матильди. Саймон страшно нервує Джесіку, ниття і сльози — не саме благородне заняття для хлопців.

Уолтер Харлі — з нього можна писати підручник «У світі ковбоїв». Техасець, каже, що виріс на ранчо, хоча Джесіка в цьому дуже сумнівається. Джинси, клітчаста сорочка, потерта коричнева шкірянка, чоботи з тонкими, загнутими догори носаками. Навіть ковбойський капелюх. В одному з походів Джесіка знайшла капелюх у розграбованій сувенірній лавці й зробила подарунок ковбою. Взагалі, Уолтер подобається Джесіці. Він безпосередній, завжди усміхнений, щораз кидає доречні та не дуже жарти. І він теж виходить на поверхню, хоч і не часто. Під час останньої мандрівки ковбой поранив ногу й заніс інфекцію. Ніби не критично, але потрібні були антибіотики. Це й було метою вчорашньої прогулянки Джесіки. Уолтер живе в одній кімнаті з Матильдою і Саймоном, через що Джесіка співчуває ковбою більше, ніж через поранену ногу.

Мілош Станковіч — серб за походженням, до кінця світу був відомим астрофізиком. Зараз — головний зануда в Санаторії. Говорить лише на наукові теми, і говорить багато, не залежно від того, просять його про це, чи ні. Живе в одні кімнаті з Джесікою, через що вона співчуває сама собі. Зате тепер може читати лекції про зоряну динаміку чи спектральний аналіз небесних тіл. Професору, так його тут називають, близько шестидесяти, зачісує сивувате волосся на чималу лисину й носить окуляри з товстенними лінзами. Окуляри теж роздобула Джесіка.

Зак — той самий жирдяй зі школи. Але раз він вже не такий недоумок, як раніше. Каже, що той випадок багато чого його навчив. Джесіка вже не ображається. Зрештою, якби не шкільні хулігани, може й не було б у її житті боксу. А хороша фізична форма й координація рухів ніколи не завадить, особливо коли доводиться втікати від злих роботів. Зак таємно закоханий в Джесіку. Настільки таємно, що всі про це знають. Він підріс, трохи схуд. Але його фігура все ще далека від ідеалу, тому навряд чи йому світить взаємність.

Вел, скорочено від Велері — восьмирічна худа дівчинка з чорним як смола волоссям. Цієї зими Джесіка натрапила на неї в снігу, ледь живу. Коли принесла непритомну малу в Санаторій, Матильда зустріла їх з револьвером в руках. Причиною була одна із зимових напастей — сліди на снігу. Люди часто гірше звірів — грабіжники, вбивці чи просто виродки. Не обов'язково комусь знати про Санаторій. Вел — дівчинка без минулого. Вона не пам'ятає, або швидше сама себе переконала, що не пам'ятає нічого. Знає тільки, що вона Велері і їй вісім років. Джесіка особливо й не допитується, не хоче мучити малу.

— Велері знову втікала, — повідомила Матильда. — Ходила тебе шукати.

Матильда тримає в руках гасову лампу, в тьмяному мерехтливому світлі її обличчя здається ще суворішим. Джесіка перевела погляд на Вел, та вже не смикає руку, а міцно, ледь не до болі за неї вхопилась і винувато опустила голову.

— Тебе так довго не було...

— Вел, — Джесіка вирвала руку, присіла й акуратно, але сильно взяла дівчинку за плечі, — ще раз так зробиш і я тебе вб'ю. Чуєш? Я не жартую, — По щоці Вел скотилась сльоза. — Вб'ю, бо ти підставляєш мене, міс Матильду і ввесь Санаторій.