Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

З'явились чутки про роботів. Не про літаючих. Наче залізні монстри блукають і знищують кожного, кого помітять. Враховуючи, на що перетворився світ, Джесіка сприймала історії про роботів швидше як вигадки. На жаль, вона помилялась. Рік тому й сама вперше побачила робота, тоді здалека. А от сьогодні довелось познайомитись поближче...

***

Джесіка прокинулась. Тобто вона знає, що не спить і вже не засне, та очі відкривати не хочеться. Крізь закриті повіки проникають промені ранкового сонця, тепло... Ні, вона під ненадійним прикриттям дуба, що навіть в темряві було необачно, треба вставати й оцінити ситуацію довкола. Відкрила очі й на мить її засліпило. Ще мить не розуміє, як це сталось, вона ж засинала, дивлячись на захід. Очі призвичаїлись і вже, прищурившись, розрізняють ранковий сонячний диск, що проступає крізь гілля дерев. Вона лежить, згорнувшись калачиком під розлогим дубом, повернувшись спиною до дуба-велетня.

Треба вирушати.

————————

Стрекоза — російське слово. Українською — «бабка». Але уявіть: «Над головою пролетіла бабка», — вже смішно. Або: «Бабка на мушці, черга! Бабка нервово засмикалась, завалилась на бік і падає», — це вже знущання над літніми людьми. Тому вживається українізована версія російської стрекози — «стрикоза».

————————

— Джесіка, чому так довго? — підбігла Вел, схопила за руку й свердлить очима, чекаючи відповідь.

— Чисто? — поцікавилась Матильда, п'ятдесятирічна худа темношкіра жінка з коротким сивим волоссям.

— Чисто, — відповіла Джесіка, маючи на увазі, що біля входу в Санаторій все спокійно. — Я принесла антибіотики, бинти і ще купу різних таблеток.

— Уолтеру вони більше не потрібні.

— Що? Він...

— Сплюнь, живий, ще й нас всіх переживе. В нас гість. Він поділився антибіотиками і не тільки.

— Тобто, гість?

Вел смикає Джесіку за руку, але та не звертає уваги. Гість в Санаторії (так місцеві мешканці називають свій дім) — не менш рідкісне явище, ніж затемнення Сонця. Тобто це вперше в них гість. Якщо не рахувати Вел, але дівчинка тут вже повноправний мешканець.

Сам Санаторій — це підвал придорожнього мотелю, від якого залишився шмат обгорілої стіни й купа з цегли та сміття. Невідомо, що тут сталось, але точно щось нехороше. А от підвальні приміщення вціліли. Вхід закиданий трухлявими дерев'яними щитами та дошками. Яка-не-яка конспірація. Далі круті сходи вниз, що ведуть до вузького коридору. Ліворуч коридор закінчується імпровізованим нужником — відро, полин і шторка. Перед зручностями справа і зліва двері, що ведуть до жилих кімнат. Кімната номер 1 і номер 2 відповідно. Якщо зі сходів повернути праворуч, то по ліву руку дверна ніша без дверей, а за нею найменша кімната — офіс. Джесіка вже не пам'ятає, хто вперше так назвав приміщення, що швидше нагадує підсобку. В офісі зберігаються інструменти й купа цінних та не дуже речей, принесених з поверхні. Назовні виходить в основному Джесіка. Всього в Санаторії сім мешканців.

Матильда — сувора, різка, хоч і дуже вихована жінка. З нею ніхто не сперечається і не жартує. Темношкіра колишня гувернантка, здається, уособлення повної відсутності почуття гумору. Джесіка не бачила, щоб та колись всміхалась.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!