Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

— Але Джес... — сльози вже мандрують вниз одна за одною й збираються на підборідді.

— Ніяких але. Ти не виходиш назовні. Виходжу я, Уолтер і Зак. Все. Ти ж не хочеш, щоб сюди увірвались роботи й всіх перебили? — Джесіка дивиться у виблискуючі очі дівчинки. — Не хочеш?

— Не хочу...

— Її привів молодий чоловік — перервала виховний процес Матильда, — він в офісі й хотів би тебе бачити.

— Тобто бачити? — здивувалась Джесіка. Останнім часом вона нікому не залишала свій номер телефону.

— Схоже, що Велері багато про тебе розповіла. Вважаю, варто подякувати молодому чоловіку.

— Так, варто. А ще варто декому дати по задниці, правда, мала?

— ...Хокінг, Земля загине протягом п'яти століть, — гість сидить за вузьким столом, схожим на лавку, із чаєм в залізній кружці й не надто правдоподібно вдає, що слухає Станковіча.

— Через перенаселення планети й збільшення

споживання енергії, — втрутилась Джесіка, вона сто разів вже чула цю лекцію. — Не переживайте, — звернулась до гостя, — перенаселення нам точно не загрожує.

— Міс Джесіка? Як добре, що ви нарешті повернулись. Велері дуже переживала за вас, — підвівся й простягнув руку лисий, спортивної статури чоловік.

— Мене трішки затримали, — потиснула руку Джесіка. — Моє ім'я ви знаєте, а я ваше поки що ні.

— Вибачте, — чоловік сів і обхопив руками кружку, наче в нього хтось хоче забрати чай. — Рой Грант, мисливець на термінаторів.

Після останньої фрази Джесіку пересмикнуло.

— Ух ти, мисливець! Не занадто скромно?

— Кажу щиру правду, міс Джесіка, а впевненості мені додає моя гвинтівка.

Гвинтівка позад гостя, що акуратно приперта до полиці з різним барахлом, і справді викликає повагу. Рой зростом як Джесіка, лисий, або голить голову, досить м'язистий. Останнє намагається всіляко підкреслити. Розгрузка поверх сірої сорочки. Хоч в Санаторії прохолодно, сорочка розстібнута, рукави закочені до самих ліктів. Під сорочкою красується накачаний, абсолютно безволосий торс. Рой Грант, Джесіка може закластись, що це ім'я він сам собі вигадав, надто вже воно круте.

— І багатьох роботів ви вполювали?

— Вісім. Міс Джесіка, можна на ти?

— Можна, але тоді без міс.

Джесіка взяла чайник, під яким ще тліє вуглик, знайшла на полиці армійську залізну кружку, дмухнула на неї, здуваючи пилюку, і налила собі ароматного напою. Професор промовив щось на прощання й покинув офіс. Джесіка ногою підсунула порожній дерев'яний ящик і сіла навпроти гостя.

— Дякую, що привів малу, Рой. Вона зазвичай слухняна. Зазвичай. Хоч це вже не вперше. Їй нелегко довелось.

— Вона дуже любить тебе, Джесіка.

— Я знаю. Дякую, Рой.

— Будь ласка. Зрештою, для мене це й на краще. Не щодня п'єш справжній чай!

Рой підсунув Джесіці блюдце із рафінованим цукром.

— Велері багато розповіла про тебе, але, чесно кажучи, уявляв тебе зовсім інакше.

— І як?

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!