Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

— Як супергероя з велетенським пістолетом. Велері саме так тебе й описала. І аж ніяк не білявкою.

— Вибач, що розчарувала, — пожартувала Джесіка. — Восени знайшла фарбу в одному покинутому авто. Ну й вирішила згадати молодість. А пістолет є, — Джесіка витягла з-за пояса зброю і поклала на стіл. — Але не такий гігантський, як твоя гвинтівка.

— Беретта М9? Хороша річ. Скажи, Джесіка, це все, — він кивнув на свою кружку, — це ж твоя заслуга?

— В основному. Ще Уолт робить походи, — Джесіка кинула два шматочки. — Інколи виходить Зак, але лиш так, поблизу. Він трохи неповороткий.

— Я помітив, — сказав Рой і ще більше виструнчився.

— А чай справді класний. В листопаді притарабанила з супермаркету «Хендрікс» цілий блок. Найкраща забавка взимку.

— У вас тут затишно. А як ви вирішили проблему диму?

— Ми її не вирішили, хіба не помітно?

В офісі стоїть легка димка, стеля в сажі.

— Січень — початок лютого в нас навіть був газ, — продовжила Джесіка. — Ми з Уолтом зняли балон із старого Форда й притягли сюди. Півтора кілометра тягли.

— Півтора? Це ж миля!

— Майже. Але це було того варте. Уолт зробив горілку, готували майже без диму. Тут на диво сухо, кімнати малі, стіни цегляні й тримають тепло. Не Маямі, але завжди була плюсова температура. А так, палим все, що дає мало диму. Час від часу провітрюєм. Головне переконатись, що біля входу і в зоні видимості нікого немає.

— Знаєш, Джесіка, не варто так робити. Ви щасливчики, що пережили цю зиму. До багатьох більш обережних нещасних завітали термінатори. Тепло і дим — це для них як Джи-Пі-Ес навігатор. Якщо б хоч одне залізне чудовисько засікло вашу схованку, ви вже були б на тому світі.

— Якщо вони такі страшні, як ти на них полюєш?

— Моя красуня, — Рой потягнувся до гвинтівки, бережно поклав її на коліна й погладив приклад, — не раз рятувала мені життя. Я називаю її Мілана. Це гвинтівка МакМілан, 50-тий калібр. Модернізована мною. Довелось вкоротити її на п'ять дюймів і замінити приклад. Зате приклад із дерева — класика, ручна робота. А приціл, на жаль, всього чотирикратний. Її рідний, на 16 крат був розбитий вщент. Ех, з таким би повоювати!

— Мілана? Даєш імена своїм речам? Ти мене починаєш лякати, — напів жартома, напів серйозно промовила Джесіка й відпила ще гарячого чаю.

— Не речам, друзям. Ти б мене зрозуміла, якби була лиш ти, залізна махіна, що на тебе біжить, а між вами тільки гвинтівка, здатна прошити броню термінатора.

— І де ж ти взяв свою базуку? Замовив на іБей ком?

— Попередньому власнику вона більше не потрібна.

— Ти забрав в нього гвинтівку? — Джесіка нахмурила брови, чекаючи відповіді.

— Ні, я з хороших хлопців. Зняв з мертвого солдата.

— Ну так, йому вже не потрібна. Але й оббирати мерців теж не дуже благородно.

— Згоден. Але ще менш благородно піти на той світ, не прихопивши з собою кілька залізних монстрів. — Рой давно вже допив свій чай, але продовжує міцно тримати кружку обома руками. — На жаль, Мілана ще й норовиста. Під час нашого першого знайомства вона сама ледь не вбила мене. Поздовжньо-ковзаючий затвор в ближньому бою, ще й за відсутності практики... Тоді термінатор вже схопив мене за чобіт, ще б доля секунди... Але я все ж перезарядив і випустив кулю в око. Впритул. Було стільки іскор... Ніби  салют на День Незалежності.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!