Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

— Прибульці? — чи то сказала, чи запитала Джесіка.

— Не факт. Але й це можливо. Це одна з причин, чому я йду до Джона Доу. Кажуть, що в нього є зразки. Джесіка, ти ж казала, що бачила уламки термінатора?! — очі Роя засяяли навіть в півтемряві.

— Ну так, бачила.

— Давно?

— Тижні два тому.

— Далеко?

— Чотири кілометри на захід.

— Проведеш?

Лампа нарешті загасла. Тільки кінчик гніту не хоче з цим змиритись і все ще тліє серед суцільної темряви. Джесіка черкнула колесиком і от вже вогник від Зіпо освітлює вузький стіл, попільничку та обличчя Роя. «А він симпатичний, хоч і лисий», — подумала Джесіка й злякалась, чи випадково не вимовила цього вголос.

— Добре, — сказала вона, впевнившись, що думка залишилась лише думкою. — Я твоя боржниця. Виходим на світанку.

Джесіка дмухнула на Зіпо й офіс знову став темнішим за ніч. Тільки тишу порушує голос Матильди, що доноситься здалека. Мабуть, знову повчає Саймона. Або, не дай Боже, Уолтера.

— А поки що ти наш гість.

Решта дня... Це був кращий день за останні декілька місяців. Всі мешканці Санаторію зібрались в тісному офісі. Пили каву, жартували. Рой та Уолтер травили анекдоти. Навіть Матильда розповіла анекдот, та ще й такий, що під кінець долонями закрила  вуха своєму вихованцю. Виявляється, в неї теж є почуття гумору. Джесіка вирішила не читати виховну лекцію Вел, обмежившись фразою: «Більше ніколи так не роби». Грали в покер на сірники. Новачками були Вел, Матильда та Саймон. Їм лиш пояснили правила. Вел програла першою, мужньо сприйнявши поразку. Потім Саймон. Звичайно ж, розпустивши нюні. Далі... Ні, не Матильда. Джесіка. Вона не раз грала раніше, але карта тупо не йшла. Хоч ввесь банк і принесений нею з поверхні, але що зробиш?

Акулами були Рой і новачок Матильда. Банк перетікав з одних рук в інші добру годину. Блефували обоє просто фантастично. Зрештою Матильда з фул-хаусом взула мисливця на термінаторів і була наречена сірниковою королевою.

Цього дня вісім людей забули, що вони, як миші в норі. Вони були людьми і... майже сім'єю.

Ранок. Джесіка знає, що ранок, вона вже не спить. Темно. Що зробиш, в підвали не заглядає сонце. Попереду цегляна стіна з сірою облупленою штукатуркою, хоч її й не видно. Не видно Зака та Професора, що вмостились під тією стіною. Професор швидше всього доводить якусь теорему уві сні. Зак, як завжди, хропе. Джесіка щиро сподівається, що йому сниться щось приємне. Тропічний острів, або Ніагарський водоспад. Або сендвіч з беконом. Лиш би сама Джесіка йому не снилась. Зак хороша людина, але... Краще сендвіч.

Під боком спить Вел, вчепившись за руку. Мала часто так робить. Так їй легше заснути і менше сняться жахи. Джесіка не любить цих телячих ніжностей, але терпить. Згадує, що і в неї був сон. Бляха, вдруге поспіль! І снився, бляха, Рой. «Бляха», вона вже й нахапалась словечок від гостя. І він ще й всім подобається, навіть суворій Матильді! А Джесіці? Конкретно сон не пам'ятається, але Рой точно снився. Досить цього чуда під боком, закохуватись зараз не час і не місце. Тим більше він лисий!

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!