Слава ЗСУ!

— Паскудні справи.

— Так, паскудні. Але саме паскудне полягає в тому, що це не війна, а поступове планомірне знищення.

— Чому, бо немає кому воювати?

— Бо нема з ким. Дай ще одну. — Рой кивнув на попільничку.

— Ти ж не куриш.

— Я й каву в принципі не п'ю.

Лампа потрохи догорає. На фоні мерехтливого вогника густий дим здається палаючим, трохи далі сірий з сивиною, а біля стін чорний, як тіні. Як вчорашній клубок змій.

— Знаєш, Джесіка, я хочу змінити цей світ. Принаймні спробувати. Виграти війну можна, якщо знаєш, проти кого воюєш. Термінатори й літаюча нечисть — солдати, а не генерали. В Південній Кароліні я дізнався багато нового. І тепер моя мандрівка має кінцеву точку. Я майже досяг її. Я йду на північний захід, до підніжжя Блакитного хребта. Мені треба зустрітись з Джоном Доу і його командою.

— А хто це?

— Ти не чула про Джона Доу? — здивувався Рой. — Про нього говорять за два штати звідси, а ти майже поруч і не чула?

— Ну вибач, Сі Ен Ен тут не показує.

— Джон Доу — це людина-легенда. Він активно протидіє ворогу та вміє це робити, йому вірять люди. Під його командуванням сотні, а може й тисячі добровольців, які не згодні сидіти по норах.

— І ти хочеш до них приєднатись? — нахмуривши брови запитала Джесіка. Сидіти по норах — це ж і про неї в тому числі.

— Ні, я одинак. Хочу обмінятись досвідом. Більше інформації — більше шансів дійти до істини. Джон Доу може бути корисним мені, а я йому. І може в нього є зразки... Ти чула про символи?

— Ні, — сказала, передчуваючи здивування типу «Як, ти не чула?» і придумуючи наперед відповідь в стилі Сі Ен Ен.

«Зустріти термінатора в рази більше шансів, ніж натрапити на його труп. Тобто на рештки. І не тому, що їх важко вбити. Місяць тому я застрелив термінатора з відстані в півмилі. З одного пострілу. Уяви собі, із цим прицілом, що більше підійшов би для М-16, та аж ніяк не Мілані. Пощастило, вцілив у елемент живлення. А знаєш, де він? По іронії долі їх елементи живлення знаходяться там, де в людини серце. Кажуть, що вони ядерні. Так от, застрелив я термінатора. В мене була непогана схованка і я її не покинув, а вирішив спостерігати, що буде далі».

Рой взявся застібати свою сіру сорочку, що у тьмяному світлі догораючого вогника здається чорною. Руки тремтять. Він вже не той нарцис і не намагається здаватись кращим, ніж є насправді.

«Через п'ять хвилин прилетіла стрикоза. Зависла над застреленим термінатором, покружляла й зникла. Ще через п'ятнадцять з'явився мисливець, розвернув двигуни, спустився майже до землі. Термінатор просто прилип до днаища, та ще й так гепнувся, що навіть я почув. Мисливець піднявся й полетів із моєю здобиччю в сторону океану. Тоді я точно дізнався, що мисливці мають в нижній частині потужний електромагніт і що термінатор не з алюмінію, не з титану, а зі сталі, чи іншого сплаву на основі заліза. Ну й переконався в тому, що чув раніше — ворог завжди забирає своїх із поля бою. Мабуть, є що приховувати. Але за всім не вслідкуєш. Десь тут, десь там — знаходять уламки. Залізні рештки. Інформація майже перевірена. На грудній пластині термінаторів у верхній лівій частині є цифри. Звичайнісінькі, наші, тобто арабські. А от на внутрішній частині — символи. В різному порядку, з пробілами, в кілька рядів. Орієнтовно утворюють собою слова, орієнтовно зліва направо. Коротче, надписи на невідомій мові. Цифри ззовні — фарба, символи зсередини — викарбувані. Цілком може бути, що фарба — бутафорія, а символи — це ключ до розгадки. Розгадки хто ж насправді наш ворог».