Слава ЗСУ!

Джесіка акуратно вивільнює руку, тихо встає, три кроки праворуч, рука в темряві намацує дверну ручку, натискає. Скрип в тиші здається зрадницьки голосним, потім трохи тихіше скриплять завіси. Джесіка відчиняє двері, одинадцять кроків ліворуч. Вона сто разів так робила. Може не сто, п'ятдесят точно. Лівою рукою намацує дверну нішу офісу. Добре, що тут немає дверей і скрипучих петель. Великий крок вперед і вправо. Бедро впирається в край столу, схожого на лавку. Джесіка запалює Зіпо, кладе на стіл. Вогник вихоплює з темряви купи лахміття, полиці, речі, потрібні та не дуже. Треба поставити чайник на каву і розбудити Роя.

Ранкове сонце приємно зігріває потилицю й відкидає чіткі тіні. Пройшли вже більше половини шляху. Попереду купа каміння, за нею ржавий перевернутий джип. Рой дає знак зупинитись, здіймає гвинтівку й хвилину вдивляється в приціл.

— Чисто, впівголосу каже він і шлях продовжується.

— Джесіка, помітив, ти уникаєш слова «термінатори».

— Не люблю це слово, — відповіла й злякалась, чи не занадто голосно пролунала фраза.

— Чому?

Якось Вел взяла за звичку називати Джесіку сталкером. Після перспективи отримати по м'якому місцю — перестала. Сталкер, термінатор... Скільки разів колись, ще до початку, гинув наш світ? У фільмах, на сторінках другосортних книг, в довбаних комп'ютерних іграх. Скількома способами людство стиралось із лиця Землі? Десятками? Сотнями? І що, накаркали? Були ж і сталкери, і термінатори. Були астероїди, електромагнітні імпульси, була і ядерна війна. Краще б всі ті писаки й сценаристи займались чимось іншим. Наприклад, збирали б марки.

— То чому? — перепитав Рой, не дочекавшись відповіді.

— Не люблю, і все! — відрізала Джесіка.

— Ще помітив, ти не багатослівна.

— Що є, то є. Зате ти містер комунікабельність 2039.

— Що є, то є, — всміхнувся Рой.

Зараз йдуть напівсухою лісопосадкою. Десь поруч щебече птах, та Джесіка ніяк не може визначити, який саме. Попереду повалене дерево. Рой перескочив і подав руку Джесіці, хоч в цьому й немає необхідності. Вона автоматично простягла свою й успішно подолала перешкоду. На мить, коли рука опинилась в руці, по тілу пробігли мурашки. Добре, що він нічого не помітив. Попри галантність, навіть коли розмовляє, Рой зосереджений на можливих небезпеках довкола.

— Знаєш, добре, що Велері все ж побігла тебе шукати.

— Та ну? — здивувалась. — Навела переполоху й сама могла загинути.

— Я не про це. Якби я її не зустрів, ми б і не були знайомі. І я б не провів день в чудовій компанії. І не змагався б у фіналі з міс Матильдою. Ефект метелика.

— Метелика? Колись був такий фільм.

— Так, був. Метелик — дивне створіння. Махне крилом десь в Бразилії, і через нього Техасом пронесеться руйнівний торнадо.

— Невже? Ти себе добре почуваєш?

«Про торнадо — це метафора. Так колись казав  Едвард Лоренц, автор самого поняття «ефект метелика» . Мається на увазі, що навіть маленька дрібничка, чи випадковість, може призвести до ланцюга подій і стати причиною великих, навіть глобальних змін. Наприклад, батько відправив сина в магазин за пивом. Продавець не продав, бо хлопець неповнолітній. Пацан вийшов із магазину і його збив шкільний автобус. Сумна історія і, на щастя, вигадана. Але от «Джон, зганяй за пивом», — дрібничка. Вона призвела до іншої дрібнички, хоч продавець зробив все правильно, за законом. І дрібнички призвели до того, що хлопець переходив дорогу в певному місці, в певний час. Ні секундою раніше, ні пізніше.»