Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Т13

— Ну в тебе й приклад! Але може метелики тут ні до чого? Може в нього така доля?

— Доля? А може його долею була блискуча кар'єра в Чікаго Булз і мільйони фанаток?

— Збив грузовик, значить доля така.

— Автобус.

— Що?

— Його збив шкільний автобус.

— Це точно вигадана історія?

— На всі сто.

— А слабо навести реальний приклад із життя?

— Ні, не слабо.

— Але щоб наслідки глобальні-пре-глобальні.

— Як скажеш. Історія про те, як просте людське милосердя призвело до смерті 60 000 000 людей достатньо глобальна?

— Не те слово. Розповідай.

— Зараз.

Хвилину йдуть мовчки, нарешті цікавість перемагає:

— Все-таки слабо.

«Ні, просто згадую деталі. Слухай. 1918-тий рік, перша світова війна вже наближалась до завершення. У Франції, в битві при Марконінгу, німці програвали. Один солдат, якщо не помиляюсь, Генрі Тенді, прицілився в пораненого німця, що втікав. Та не вистрілив. Пожалів. Німець навіть кивнув головою на знак подяки. От лиш халепа, це був не хто інший, як молодий Адольф Гітлер. Якби тоді солдат все ж натиснув на гачок, вся історія аж до сьогоднішнього дня була б переписана. Світ був би іншим. Як знати, може б не було термінаторів, ти б була, наприклад, ведучою кулінарного шоу, а я дантистом».

— Навряд чи я б вела кулінарне шоу. Готую я паскудненько. Але може не було б Гітлера, з'явився б інший фюрер?

— Можливо. Але ми цього ніколи не дізнаємось. Метелик вже махнув крилом і світ такий, як є. Із другою світовою, голокостом, термінаторами, і з третьою світовою. Але не війною. Це третє світове винищення. І можливо останнє.

— Оптимістично...

— Ну так. Розкажи про себе, — Рой дав знак зупинитись і припав до прицілу. — Мою історію ти вже чула, а сама поки що непрочитана книга.

— Що там?

— Все в нормі, — відповів, все ще роздивляючись щось попереду.

Джесіка намагається знайти очима, що привернуло увагу Роя, але не бачить нічого підозрілого. Покручені дуби, рідкий чагарник, ще одне повалене дерево. Відколи вони вийшли з Санаторію, Джесіка почувається... Незвично. Наче й вона веде до місця, де бачила уламки робота, але першу роль грає Рой. Джесіка крокує або поруч, або позаду. Він все помічає, дає знак, коли йти, коли зачаїтись, вибирає маршрут. Джесіка звикла, що вона мандрує поверхнею одна, сама приймає всі рішення, сама відповідає за себе й за своє життя. А зараз... Незвично, але їй це подобається. Приємно перекласти на когось більшість турбот. І тоді, як Рой подав руку, теж було приємно. Джесіка відчуває себе жінкою.

— Моя розповідь не буде такою цікавою, як твоя.

— Та невже. А ти постарайся, — Рой нарешті опустив гвинтівку, всміхнувся й махнув рукою, даючи зрозуміти, що шлях можна продовжити.

— Спробую. Раніше я була Барбі-Джес.

— Барбі? Ого, я вже здивований.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!