Слава ЗСУ!

Мілош намацав окуляри, одягнув, звичайно ж не відчувши в темряві різниці. Наосліп натягнув свою вельветову куртку. Піднявся й виставивши вперед руки, пробирається до дверей. Спотикається об ногу Уолтера, вислуховує порцію сонних ковбойських матюків, ввічливо перепрошує, хоч його швидше за все не чують. Ось двері. Вони заскрипіли так голосно, що Професор знову перепросив, звертаючись в чорноту кімнати, невідомо до кого. Вправо. Руки нишпорять по стіні, знаходять, що шукають. Полиця. Щось майже беззвучно падає на бетонну підлогу. «Тільки б не свічка», —  думає Мілош, хоча розуміє, що це була саме свічка. Знову перепаде від міс Матильди. Але з іншого боку, не обов'язково зізнаватись. Він не хоче, щоб міс Матильда гнівалась і вважала його незграбою. Дуже обережно проводить долонями по полиці й знаходить запальничку. Не Зіпо, як в Джесіки, а звичайну, пластмасову. Запалює й з гордістю думає, що він один на ввесь Санаторій знає принцип дії п'єзоелемента. Піднімає з підлоги свічку й запалює. Жалюгідне видовище. Свічка в руці нагадує палаюче дерево, зламане вітром. Віск тріснув рівно по центру й тримається купи завдяки гніту. Свічка свічкою, та міхур нагаюдав Професору, навіщо він сюди прийшов.

Дві хвилини й Професор знову в коридорі. До звичних ароматів додається ще й запах кави. Запах майже забутий до вчорашнього дня, але такий приємний. Ноги самі несуть до офісу. Нікого. Вуглики загашені, та чайник ще теплий. Розпалює свічкою, вогонь облизує чайник, віск підступно капає на вугілля, а те вперто не хоче горіти. Друга спроба — запальничка. Вона нагрілась і обпекла пальці, та все ж два вуглики почали тліти. Роздмухав, вчасно схопив падаючі окуляри. Сів, вклав свічку в підсвічник. Хоча підсвічник — голосно сказано. Жерстяна банка від маринованої кукурудзи із отвором відповідного розміру в кришці. Зламана частина свічки суттєво нахилена. «Нестійка система», — подумав Професор. Він би не так спроектував. Згоден, всі блага нової цивілізації тут створюють Джесіка й Уолтер. Саморобна гасова лампа, світло від акумулятора, санвузол, навіть цей, не самий вдалий по конструкції підсвічник. Але Мілош — теоретик! Хоч цього ніхто й не цінує. Що з того, що він намагається донести до них зерно знань? Їх займають буденні справи, фактично фізіологічні потреби. Їжа, сон, тепло. І ще недоречні жарти.

Чайник закипів. Професор знайшов не саму чисту кружку, а от чайну ложку не знайшов взагалі. Доведеться користуватись столовою. От вже гаряча кружка гріє руки, Професор посьорбує духмяну каву. Цей офіс, Санаторій, та й вся Земля... Навіть якщо справді є ці роботи, про яких так безпечно розповідає Уолтер і не тільки. Це все — ніщо. Піщинка. Атом. Земля в сто разів менша за Сонце. Це лише за діаметром. Сонце — то взагалі крихітна зірка. А зірок в Чумацькому шлясі 200 — 400 мільярдів. Незбагненне число! А галактик — трильйони. Та ніхто не хоче мислити ширше. Для декого облуплені стіни — це цілий всесвіт.

Професору стало жарко. Він скинув куртку, акуратно склав і поклав на стіл. Ще ковток ароматного напою. Добре, що мама не бачить, вона б не дозволила Мілошу так часто пити каву. Ех, мама. Клітчастий светр — її подарунок. Вже двадцять років його носить. А колись не любив. Колись звинувачував матір у всіх своїх бідах, у невдачах на науковому поприщі, в тому, що не склалось особисте життя. Мілош — видатний вчений, та він ніколи не був з жінкою. Професор вирішив перевести роздуми в інше русло. Ця тема болюча і він її уникає навіть у власних думках.