Слава ЗСУ!

Три роки тому Мілош почав роботу над своєю другою книгою. Це була б сенсація, науковий прорив. Чого лиш варта теорія ірраціонального гравітаційного поля чорних дір! Треба продовжити роботу. Так, зараз мало матеріалу, немає доступу до бібліотек та інтернету. Та в нього в голові є своя бібліотека! Величезний кладязь знань. Ну хто ще в цьому світі стільки знає про динаміку небесних тіл? Хто зможе без підготовки та конспектів читати лекції про випромінювання квазарів?! Вирішено. Треба замовити в Джесіки зошити й приладдя для письма. Багато. Мама вже не оцінить його наукової праці. А от міс Матильда. Це така жінка! Наче й сама суворість, але вона... Вона така...

Професор уявляє інший світ. Ніколи не було електромагнітного імпульсу, або ніхто не згадує, що він був. Немає роботів. Люди живуть своїм звичним життям. Прості люди. А от наукова еліта світу та представники засобів масової інформації зібралась у... У Празі. Просторий конференцзал астрономічного Інституту Академії наук Чехії. Ніде впасти яблуку. Сьогодні презентація книги Мілоша Станковіча «Ірраціональна гравітація». Так, хороша назва. Лаконічна та інформативна. Тисячі голосів зливаються в один і це схоже на гігантський вулик. Та всі стихають, як один, коли Мілош виходить на сцену. Ось він вже за трибуною. Ще не промовлено жодного слова, та тишу переривають оплески. Спочатку поодинокі, згодом все більше й більше присутніх вітають вченого. Оплески не вщухають, а стають все гучнішими, люди аплодують стоячи! Мілош обводить поглядом натовп і знаходить очима ту, кого найбільше хотів тут бачити. Міс Матильду. Вона в строгій, але красивій червоні сукні і в червоному капелюшку... Мрії плавно перетікають в сон. Голова опустилась, окуляри норовляться от-от зісковзнути на стіл. Сопіння. Професор поворушився  й зачепив черевиком ніжку стола, схожого на лавку. Стіл похитнувся, свічка нахилилась вліво, потім вправо, на секунду завмерла, наче вона думає, в котрий бік їй далі мандрувати. Зрештою рішення прийняла гравітація. Зламана частина переважила й свічка впала на вельветову куртку. Вогник ще трішки погорів і згас. Офіс опинився в темряві, не рахуючи яскраво-червоних незагашених вугликів під чайником. Темнота поступово стає ще густішою. Це дим. Тліє підкладка куртки з штучного хутра. Професор спить.

В Джесіки за секунду виступив піт на чолі. Меріон Скінфлі — так звали вбивцю батька! На мить здалось, що це лише продовження паскудних спогадів... Але ні. Це відбувається насправді. Вбивця батька, колишній сопляк із Кольтом, крокує попереду. І цього разу в його руках величезна гвинтівка. Ні, це не може бути він! Подумала, але витягла з-за поясу Берету й зняла з запобіжника.

— Я колись натворив справ. Сидів, — голос Роя змінився, став глухим, наче він говорить через силу. — Один із наглядачів, імені вже й не пам'ятаю, прізвище мав Грант. Хоч сам малий, худий і взагалі, паскуда по житті. Якось я лежав, дивився в стелю  й думав, що великою несправедливість є те, що в цього хробака прізвище Грант, а в мого дядька Роя — Скінфлі. Дядько Рой — мій кумир з самого дитинства. Він був сильний, справедливий, дотепний. Його любили жінки. Я хотів бути схожим на нього. Тоді й надумав, що непогано б звучало Рой Грант. А поміняв ім'я через багато років. Офіційно, навіть маю паспорт. Поміняв, бо... — Рой затих.

— Чому поміняв? — запитує Джесіка й відчуває, що долоня з Беретою мокра від поту. Лякається, що пістолет може просто вислизнути.