Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

Слимакові щастило з вітаннями менше, але він, певно, сам цього хотів. У першій сутичці удари списів лише ковзнули по щитах. У другій Старий Бик зламав списа на щиті пана Утора, а Слимак промазав. Те саме трапилося і третього разу, а на доданок пан Утор ще й захитався, наче зараз впаде. «Прикидається», зрозумів Дунк. «Тягне час, аби до наступного разу підняти ставки.» Роззирнувшись, він відразу ж помітив Віла, який заклопотано ставив за хазяїна. Тут-таки до нього дійшло, що він теж міг би поповнити власний гаман монетою-другою в такий самий спосіб. «Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.»

Старий Бик впав з коня аж у п’ятій сутичці. Його вибив з сідла набік удар коронкою, яка зграбно з’їхала щитом і втрапила лицареві просто у груди. Заплутавшись ногою у стремені, він сажнів зо двадцять волочився полем, поки його пахолки нарешті не впіймали коня. Затим винесли ноші, і переможеного знову понесли до маестра. Поки Булвера виносили, впало кілька крапель дощу, від яких його вапенрок потемнів. Дунк спостерігав без жодних почуттів. Він думав про Яйка. «Що як мій таємний ворог наклав на нього руки?» Таке цілком могло статися. «Але хлопчик ні в чому не винний. Якщо хтось і бажає мені зла, малий не повинен за це страждати.»

Коли Дунк знайшов пана Яна Скрипаля, той саме узброювався для наступного герцю. Йому допомагали аж три зброєносці: застібали пряжки обладунку, поралися з чабраком і ладрами коня. Неподалік сидів добряче побитий князь Алин Глушняк, ковтав розбавлене водою вино і дивився вовком. Побачивши Дунка, пан Алин вдавився і пирхнув вином на себе.

— Як це ви досі ходите своїми ногами? Та Слимак мав забити вам лоба в потилицю!

— Баш-Булат зробив мені доброго міцного шолома, мосьпане. До того ж пан Арлан казав, що іншого такого твердолобого, як я, годі й шукати.

Скрипаль засміявся.

— Не зважайте на Алина. Вогнепалів байстрюк скинув його з сідла просто на товсту м’яку дупу, і тепер він ненавидить усіх заплотних лицарів.

— Той рябий вишкварок — ніякий не син Квентина Пала, — загарячкував Алин Глушняк. — Хто його тільки на поле пустив! Якби це було моє весілля, йому б дали київ за нахабство!

— Овва! І де ж ти знайдеш таку дівчину, щоб пішла за тебе заміж? — насмішкувато запитав пан Ян. — Та й нахабство Пала дратує куди менше, аніж твоє скигління. Пане Дункане, ви часом не друг Галтрі Зеленому? Бо я скоро мушу розлучити його з конем.

Дунк не мав сумніву, що так і станеться.

— Я з ним навіть не знайомий, мосьпане.

— Чи не вип’єте зі мною келих вина? Може, з’їсте хліба з оливками?

— Лише два слова, якщо дозволите.

— Я дозволю вам набагато більше. Зайдемо до мого шатра.

Скрипаль навіть притримав Дункові завісу.

— Ні, Алине, тобі не можна. Посидиш без оливок.

Всередині Скрипаль повернувся до Дунка і мовив:

— Я знав, що пан Утор вас не вбив. Бо мої сни не помиляються. А Слимак скоро битиметься проти мене. Коли я його виб’ю, то вимагатиму назад вашу зброю та обладунок. І коня, ясна річ, хоча ви заслуговуєте на кращого. Чи не приймете від мене подарунок?

— Я… ні… я не можу. — Від самої думки Дункові стало незатишно. — Не бажаю здатися невдячним, але…

— Якщо вас турбує борг, не думайте про нього. Мені не потрібне ваше срібло, пане. Тільки ваша дружба. Як ви можете стати одним з моїх лицарів без коня?

Пан Ян натягнув одну з латних членованих рукавиць і зігнув-розігнув пальці.

 — Мій зброєносець загубився.

— Може, втік із дівчиною?

— Яйк ще замолодий для дівчат, мосьпане. Він ніколи б не залишив мене з власної волі. Якби я помирав, він би чекав, поки моє тіло вистигне. Його кобилка й досі тут. Так само, як наш мул.

— Якщо бажаєте, можу наказати моїм людям пошукати його.

«Моїм людям.» Дункові не сподобалися ці слова. «Турнір зрадників», мимоволі майнула думка.

— То ви не заплотний лицар.

— Аж ніяк. — Скрипаль посміхався по-хлоп’ячому весело та чарівно. — Але ж ви це знали від самого початку. Ви величали мене «мосьпаном», відколи зустріли на дорозі. Чому б це?

— Бо ви так говорите. Так дивитеся. Так чините.

«Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.»

— Минулої ночі на даху ви сказали дещо таке…

— Від вина я стаю балакучий. Але не відмовлюся від жодного слова. Ми маємо бути разом — ви і я. Мої сни не брешуть.

— Ваші сни, може, й не брешуть, — зазначив Дунк, — зате брешете ви самі. Ян — це ж не справжнє ваше ім’я, чи не так?

— Ні, не справжнє. — Очі Скрипаля засвітилися лукавством.

«Він має такі ж очі, як у Яйка».

— Його справжнє ім’я скоро відкриється для тих, кому його слід знати. — До шатра пропхався насуплений князь Гормон Пик. — Попереджаю тебе, заплотнику…

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!