Слава ЗСУ!

XX

З трапезної палати саме виходила купка людей, зупиняючись перед виходом, аби накинути на голови каптури від дощу. Серед них були Старий Бик і хирлявий князь Крестав, знову напідпитку. Обидва широко розступилися, даючи Дункові дорогу. Пан Мортімер Гребеняк кинув на нього цікавий погляд, але остерігся заговорити. Утор Підлисток виявився менш сором’язливим.

— Ви спізнилися на учту, пане, — мовив той, натягаючи рукавиці. — А ще я помітив, що ваш меч знову при вас.

— Ви матимете за нього викуп, не переймайтеся.

Дунк залишив побитого щита і накинув скривавлену руку киреєю, аби сховати з виду.

— Якщо виживу. Або ж доведеться вам обідрати мій труп.

Пан Утор засміявся.

— Цікаво, я чую тут хоробрість чи звичайну дурість? Одне від іншого часто-густо важко відрізнити. Але ще не запізно прийняти мою пропозицію, пане.

— Пізніше, ніж ви гадаєте, — застеріг його Дунк.

Він не чекав, поки Підлисток відповість, але проштовхався повз нього крізь подвійні двері. Трапезну заповнювали пахощі пива, диму, вологої вовни. На галерейці тихо грали кілька музик. Від верхніх столів доносився сміх. Там пан Кірбі Пім і пан Лукас Острівець змагалися, хто кого переп’є. На помості князь Пик про щось настійливо переконував князя Костяна, тоді як молода дружина Амброза Маслоплава сиділа покинута на панському кріслі.

Нижче солі Дунк побачив пана Кайла, який топив своє горе у пиві пана Маслоплава. Його полумисок був повний густої юшки, намішаної з залишків минулої учти. У харчівнях Король-Берега така страва прозивалася «бевка з мнясом». Панові Кайлу бевка, вочевидь, у горло не лізла і тому вистигала недоторкана, вкриваючись плівкою жиру.

Дунк ковзнув на лаву поруч із ним.

— Здоровенькі були, пане Кайле.

Кіт кивнув головою.

— І вам того ж, пане Дункане. Вип’єте пива?

— Та ні.

Якраз пива він зараз потребував найменше.

— Ви нездорові, пане? На виду ані кровинки немає.

— Аби всередині якась лишилася. Що зробили з Глендоном Палом?

— Його потягли до підземелля. — Пан Кайл заперечливо захитав головою. — Хвойдин він вилупок чи ні, але на крадія мені не схожий, хоч убийте.

— Він нічого не крав.

Пан Кайл скосився на нього уважніше.

— Ваша рука… як це вас…

— Кинджалом.

Дунк обернувся до помосту і спохмурнів. Сьогодні він двічі уник смерті. Він розумів, що будь-хто уже б наївся пригод за один день, але ж… «Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.» Він пружно звівся на ноги і покликав:

— Ваша милість!

Кількоро людей на ближніх лавах поклали ложки, перервали балачки та обернулися подивитися.

— Ваша милість! — покликав Дунк гучніше. І закрокував мирійським килимом до помосту.

— Даемоне!

Тепер замовкла половина трапезної. За високим столом молодик, який називав себе Скрипалем, обернувся та посміхнувся. Дунк звернув увагу, що задля учти він вдяг лілову сорочку. «У колір очей.»

— Пане Дункане! Радий бачити вас у наших лавах. Чого бажаєте?

— Правого суду, — відповів Дунк, — для Глендона Пала.

Ім’я загриміло луною серед стін, і на пів-удару серця кожен чоловік, жінка та юнак у трапезній скам’яніли. А тоді князь Костян гримнув кулаком по столі та заволав:

— Смерть йому, а не правий суд!

Те саме підхопив десяток голосів, а пан Гарберт Пужел заявив:

— Він народився байстрюком. Усі байстрюки — злодії, а коли й гірше. Кров завжди візьме своє.

На мить Дунк впав у відчай. «Я тут зовсім один.» Але раптом на ноги звівся пан Кайл-Кіт, майже не хитаючись од випитого.

— Може, він і байстрюк, панове товариство, та він байстрюк Вогнепала! Як зазначив пан Гарберт, кров завжди візьме своє.

Даемон спохмурнів.

— Ніхто не шанує Вогнепала більше за мене, — відповів він. — Та я не повірю, що той негідний лицар народився від його сім'я. Він вкрав драконяче яйце, при тому вбивши трьох вірних людей.