Слава ЗСУ!

Гедеон Спілет запропонував друзям зупинитися на перепочинок. Усі погодилися, бо в дорозі зголодніли, і хоча ще не настав час вечері, ніхто не відмовлявся підкріпитися шматкокгдичнни. Завдяки цій перекусці можна було потерпіти до вечері у Гранітному палаці.

Через кілька хвилин колоністи посідали під чудовими приморськими соснами і заходилися вминати їжу, добуту Набом із торби.

Кам’яниста місцина здіймалася на висоті п’ятдесяти - шістдесяти футів над рівнем моря. Перед очима колоністів стелився широкий простір до самої бухти Єдності, яка виднілася за скелястим мисом. Але ні острівця, ні плоскогір’я Широкий Обрій не було та й не могло бути видно, бо рельєф ґрунту і стіна високих дерев заступали північну частину обрію.

Зайве й казати, що хоча перед очима супутників відкрився безмежний простір океану, а інженер пильно й послідовно обстежив увесь обрій у далекоглядну трубу, вони не помітили жодного корабля.

Колоністи так само пильно обстежили в далекоглядну трубу й ту частину узбережжя, яка лежала між берегом і рифами, але й там не виявили жодних слідів корабельної катастрофи.

- Ну що ж, - сказав Гедеон Спілет, - доведеться нам змиритися і тішитись думкою, що ніхто не стане заперечувати наших прав на острів Лінкольна.

- А як же тоді бути з дробинкою? - запитав Герберт. - Адже вона, як я гадаю, нам не привиділася!

- Таки ні, хай їй чорт! - вигукнув Пенкроф, згадавши про свого зламаного зуба.

- То який же висновок? - запитав журналіст.

- А ось який, - відповів інженер, - щонайбільше три місяці тому до острова з доброї волі чи несамохіть пристало якесь судно...

- Отже, ви, Сайресе, припускаєте, що воно затонуло, не залишивши жодних слідів?! - вигукнув журналіст.

- Ні, дорогий Спілете, але погодьтеся, що на острів напевне ступала якась людина, і так само певно й те, що на сьогодні її тут немає.

- Тоді, якщо я добре вас розумію, пане Сайресе, - промовив Герберт, - корабель відплив у море?..

- Очевидно, так.

- І ми навіки втратили нагоду повернутись додому ? - вигукнув Наб.

- Боюся, що навіки.

- Ну що ж, якщо нагоду втрачено, ходімо далі, - сказав Пенкроф, що вже знудився за Гранітним палацом.

Та як тільки він підвівся, пролунало гучне гавкання Топа, і собака вискочив з лісу, несучи в зубах брудний клапоть тканини.

Наб вирвав його із собачої пащі й побачив шматок голубого сирового полотна.

Топ збуджено гавкав, метався з боку в бік і, здавалося, запрошував свого хазяїна йти за ним у ліс.

- Мабуть, він знайшов щось таке, що могло б пояснити, звідки взялася дробинка! - вигукнув Пенкроф.

- Одного з тих, хто зазнав корабельної аварії! - крикнув Герберт.

- Може, він поранений? - запитливо мовив Наб.

- Або й небіжчик, - додав журналіст.

І всі кинулись за собакою між високими соснами, що стіною стояли на узліссі. Про всяк випадок Сайрес Сміт із товаришами звели курки.