Слава ЗСУ!

Щоб вийти з бухти Єдності, бот потребував ходового вітру, і колоністи переконалися, що за фордевінду судно розвивало непогану швидкість. Обігнувши мис Знахідка і мис Кіготь, Пенкроф мусив іти майже проти вітру, кладучи судно то на один, то на другий борт; він спостеріг, що “Бонадвентур” може йти на п’ять румбів од вітру, майже не дрейфуючи. Бот дуже добре лягав на другий галс, роблячи поворот оверштаг, як кажуть моряки, і при цьому маневрі навіть вигравав час.

Колоністи були в захваті. У них з’явилося прекрасне судно, яке, при потребі, зможе їм дуже знадобитися, а цієї ясної днини ирогулянка морем нід легким вітерцем просто зачаровувала.

Пенкроф відійшов у відкрите море на три-чотири милі від берега і скерував судно на траверс порту Повітряної Кулі. Тепер острів поставав перед ними у всій неповторній новій красі з панорамою узбережжя від мису Кіготь до Зміїного мису: на передньому плані стіною стояв ліс, хвойні дерева темніли на тлі молодої весняної зелені листяних дерев, а над островом здіймалася гора Франкліна із ледь засніженою вершиною.

- Як гарно! - вигукнув Герберт.

- Атож, наш острів дуже гарний і гостинний, - відповів Пенкроф. - Я його люблю, як свою стареньку матір! Він прихистив нас, бідних і знедолених, а чого бракує тепер його п’ятьом синам, котрі впали із неба?

- Нічого не бракує, капітане, - відповів Наб. - Нічого не бракує!

І двоє бравих чоловіків щосили тричі гукнули “слава!” на честь острова!

Тим часом Гедеон Спілет, прихилившись до щогли, змальовував панораму, що розгорнулася в нього перед очима.

Сайрес Сміт мовчки вдивлявся в берег.

- Ну, пане Сайресе, - хвалькувато мовив Пенкроф. - Що скажете про наш бот?

- Ніби непогано тримається, - відповів інженер.

- Згоден! А тепер, як ви гадаєте, на ньому можна вирушати у більш-менш тривалу подорож?

- Яку подорож, Пенкрофе?

- Та, наприклад, до острова Табор?

- Друже мій, - відповів Сайрес Сміт, - гадаю, в разі нагальної потреби. “Бонадвентурові” можна довіритись і вирушити навіть далі, але, знаєте, я не хотів би, щоб ви відпливали до острова Табор хоча б тому, що вас ніщо до цього не змушує.

- Людям до дупгі знайомитися із сусідами, - відповів Пенкроф, що вперто стояв на своєму. - Острів Табор - наш сусід, та ще й єдиний! Його варто відвідати хоча б із чемності!

- Хай йому біс! - зауважив Гедеон Спілет. - Виявляється, наш друг Пенкроф дотримується світських звичаїв!

- Нічого я не дотримуюсь, - огризнувся моряк, якого трохи дратував інженерів опір, хоч він і не хотів завдавати прикрощів Сайресові Сміту.

- До того ж, - додав інженер, - зважте на те, Пенкрофе, що ви не можете пливти до Табора сам-один.

- Мені досить одного напарника.

- Припустімо, так, - відповів Сайрес Сміт. - Тоді острів Лінкольна ризикує зостатися без двох колоністів і з п’яти чоловіків нас може лишитися троє.

- Із шести! - відповів Пенкроф. - Ви забули про Юпа.

- Із семи! - додав Наб. - Топ не гірший від Юпа!

- Ми нічим не ризикуємо, нане Сайресе, - наполягав Пенкроф.

- Може, й так, Пенкрофе, але я повторюю: ви без ніякої потреби наражаєтесь на небезпеку!