Слава ЗСУ!

Пошуки тривали далі. Дослідники пішли стежкою, яка в’юнилася навскоси через острівець, і та привела їх до річечки, що впадала в море.

Не лише вивезені з Європи тварини та сліди сокири, а й рослини, що траплялися на острівці, незаперечно свідчили: тут побували люди. Подекуди серед галявин виднілися занедбані рештки грядок, де колись, мабуть, вирощувалися овочі.

І як же зрадів Герберт, побачивши картоплю, моркву, капусту й ріпу! Досить було зібрати їхні бульби й насіння, щоб розвести всі ті овочі на острові Лінкольна!

- От добре! - радо сказав Пенкроф. - Вони стануть у пригоді і Набові, й усім нам! Хай ми навіть не знайдемо нікого, все одно наша подорож не буде марною; Бог нам за все віддячить!

- Воно-то так, - погодився Гедеон Спілет. - Але городи надто запущені... Боюся, тут давно ніхто не живе.

- Справді, - мовив Герберт. - Хто став би нехтувати овочами, живучи на острові!

- Атож, - додав Пенкроф. - Той, хто зазнав корабельної аварії, вже покинув острів. Це напевне...

- На вашу думку, записку написано давно?

- Звісно.

- І пляшка допливла до острова Лінкольна після довгої мандрівки морем?

- Чому б і ні? - наполягав Пенкроф. - А втім, уже сутеніє, - додав він. - Гадаю, час припиняти пошуки.

- Повертаймося до бота, а завтра прийдемо до лісу знову, - запропонував журналіст.

На ту пору це було найрозумніше, і мандрівники попростували назад, як раптом Герберт показав на якусь споруду, що темніла поміж деревами, й вигукнув:

- Дивіться, хижка!

І всі троє кинулися до хатини. У сутінках ще можна було розгледіти, що вона зроблена з дощок і обтягнена грубою просмоленою парусиною.

Пенкроф штовхнув прочинені двері й швидко зайшов до хижки.

Вона була порожня.

РОЗДІЛ XIV

Облік майна. - Ніч. - Кілька літер. - Подальші пошуки. - Рослини й тварини. - Герберт у великій небезпеці. - На борту судна. - Відплиття. - Негода. - Проблиск інстинкту. - Загублені в морі. - Вчасно запалений вогонь.

Гедеон Спілет, Герберт і Пенкроф мовчки стояли у темній хижці.

Пенкроф гучно покликав.

Ніякої відповіді.

Тоді моряк викресав вогонь і запалив гілочку. Вогник на мить освітив невеличку, здавалося, давно покинуту кимось кімнату. В її глибині стояла грубо складена піч із давно захололим попелом, поверх якого лежала в’язанка сухих дров. Пенкроф кинув на неї запалену гілочку, дерево спалахнуло і яскраво осяяло хижку.

Моряк та обидва його супутники побачили незастелене ліжко з вогкими, пожовклими простирадлами, на яких давно ніхто не спав, у кутку печі - два поіржавілі чайники і перекинуту каструлю; шафу з кількома запліснявілими одежинами моряка; на столі - цинковий столовий прибор і порослу цвіллю Біблію; в одному з кутків хижки валялося якесь начиння, лопата, мотика, кайло, дві мисливські рушниці, одна з яких була зламана; на полиці - непочате барильце з порохом, барильце із свинцевим дробом і кілька коробок із капсулами; все те вкрилося товстим шаром пилюки, що збиралася, можливо, протягом багатьох років.