Слава ЗСУ!

- Нікого немає, - сказав журналіст.

- Нікого! - підтвердив Пенкроф.

- Тут давно ніхто не живе, - зауважив Герберт.

- Атож, дуже давно! - погодився журналіст.

- Знаєте, пане Спілете, - мовив Пенкроф, - а чом би нам не провести ніч у цій хижці, щоб не повертатися на бот?

- Слушно, Пенкрофе, - відповів Гедеон Спілет. - Сподіваюся, господар не образиться, коли, повернувшись, побачить, що ми зайняли його місце?

- На жаль, він не повернеться, - заперечив Пенкроф, сумно хитаючи головою.

- Гадаєте, він покинув острів? - запитав журналіст.

- Якби він покинув острів, то взяв би з собою різне начиння і зброю, - відповів Пенкроф. - Ви знаєте, як ті, що зазнали корабельної аварії, дорожать такими речами. Ні! Ні! - переконано повторив моряк. - Він не покинув острова! А якщо припустити, що він сам зробив човна і на ньому подався в море, тоді він тим паче не покинув би тут таких конче потрібних речей. Ні, він на острові!

- Живий?.. - запитав Герберт.

- Живий або мертвий. Але якщо він помер, то сам себе, як мені здається, він не міг поховати, - відповів Пенкроф, - і ми, принаймні, знайдемо його останки!

Отож вирішили переночувати у покинутій хижці, де в одному з кутків лежало досить дров, аби натопити. Зачинивши двері і посідавши на лавку, Гедеон Спілет, Пенкроф і Герберт задумано, майже не розмовляючи, чекали, що буде далі. Жадібно прислухаючись до кожного звуку надворі, вони перебували в такому стані, що, хоча хижку було давно покинуто, їх нітрохи не здивувало б, якби раптом відчинилися двері й до неї зайшов чоловік; їхні долоні були готові щиро потиснути руки того незнайомця, котрий зазнав корабельної катастрофи; того невідомого друга, котрого так нетерпляче чекали всі троє приятелів!

Та не почулося ніяких кроків, двері не відчинялися; так минали години й години...

Якою довгою видалася та ніч морякові та обом його приятелям! Лише Герберт заснув години на дві, адже у його віці сон - доконечна потреба. Усім трьом мандрівникам не терпілося якнайшвидше повести далі дослідження острова і обнишпорити найпотаємніші його закутки! Пенкрофові здогади були цілком справедливі: оскільки у покинутій хижці зосталися господарське начиння і зброя, не виникало майже ніяких сумнівів, що їхній власник загинув. Отож вони мусили принаймні знайти його рештки і поховати їх за християнським звичаєм.

Нарешті розвиднілося. Пенкроф зі своїми друзями відразу ж заходився оглядати покинуте житло.

Воно справді було збудоване в дуже затишному місці, на схилі невеликого пагорба, під чудовими камедними деревами. Перед вікнами хтось прорубав широку просіку, завдяки якій видно було аж берег моря. Невелика галявина, обнесена напіврозваленою огорожею, вела до берега річечки, ліворуч якого виднілося її гирло.

Саму хижку було збито з дощок, вочевидь знятих з обшивки або палуби корабля. Отож, напевне, якесь судно, зазнавши аварії, було викинуте на острів, а з усього екіпажу врятувалася щонайменше одна людина, котра, маючи необхідне знаряддя, спорудила з корабельних уламків цю хижку.

Ці здогади стали ще більш імовірними, коли Гедеон Спілет, обійшовши хижку, виявив на одній із дощок, мабуть, знятій із фальшборту розбитого судна, напівстертий напис: