Слава ЗСУ!

“БР ТАН Я”

- “Британія”! - крикнув Пенкроф, коли його покликав Гедеон Спілет. - Так називається дуже багато суден, і я не можу сказати, американське воно чи англійське!

- Це, Пенкрофе, не має значення, - сказав Гедеон Спілет.

- Це справді не має значення, - погодився моряк, - і якщо вижив хоч хто-небудь з екіпажу корабля, ми дізнаємось, якій країні він належав! Та, перш ніж вести далі пошуки, не завадило б глянути на “Бонадвентура”.

У Пенкрофа несподівано з’явилася тривога за їхній бот. “А що, коли на острові є люди і вони захопили судно?..” - подумав він.

Проте за мить моряк тільки стенув плечима через неймовірність свого припущення.

Та хай там як, Пенкроф не проти був би пообідати на борту бота. Уже прокладений до нього шлях ледве сягав однієї милі, й колоністи рушили в дорогу, вдивляючись поміж дерев та кущів, у гущі яких від них тікали сотні кіз і свиней.

Через двадцять хвилин Пенкроф і. його друзі знову побачили східний берег острова й “Бонадвентура”, що стояв на якорі.

Пенкроф не зміг стримати полегшеного зітхання. Як-не-як, бот був його дитям, а батьки мають право турбуватися про дітей навіть тоді, коли для цього немає підстав.

Колоністи піднялися на борт свого суденця і добре пообідали, враховуючи те, що вечеряти їм доведеться аж уночі; поївши, вони знову вирушили на ретельні пошуки.

Найприйнятнішим залишалося припущення: після корабельної аварії вціліла тільки одна людина, та й та вже померла. Отож немає нічого дивного, що Пенкроф і його супутники шукали радше рештки небіжчика, ніж людські сліди. Але всі їхні пошуки були марні, хоч вони півдня нишпорили між деревами, які густо росли на всьому острівці. Напрошувався висновок: якщо житель острова помер, якийсь хижак пожер його останки до кісточок, не зоставивши й сліду.

- Завтра на світанку вирушаємо додому, - сказав Пенкроф своїм супутникам, коли вони о другій пополудні лягли трохи спочити в холодку під деревом.

- Гадаю, - додав Герберт, - нам не гріх забрати зброю і все начиння з хижки?

- І я такої думки, - відповів Гедеон Спілет. - Вони поповнять припаси зброї й реманенту в Гранітному палаці. Якщо не помиляюся, тут неабиякі припаси пороху і дробу.

- Атож, - погодився Пенкроф. - Не забудьмо тільки піймати одну-дві пари свиней - на острові Лінкольна таких немає...

- І зібрати насіння, - докинув Герберт. - Тоді ми матимемо овочі Старого й Нового Світу.

- Можливо, - зауважив журналіст, - варто затриматись на один день на острові Табор, аби набрати всього необхідного?

- Ні, пане Спілете, - відповів Пенкроф. - Я проситиму вас вирушити в дорогу не пізніше ніж завтра вдосвіта. Здається, вітер потроху повертає на західний. Не вадило б нам і назад пливти з ходовим вітром.

- Якщо так, то не марнуймо часу! - сказав, підводячись, Герберт.

- Не марнуймо, - відповів Пенкроф. - Зберіть, Герберте, насіння - ви в ньому тямите більше, ніж ми. А ми із Спілетом підемо ловити свиней; сподіваюся, нам і без Топа пощастить піймати кілька штук!

І Герберт пішов стежкою, що мала привести до колишнього городу, а моряк і Гедеон Спілет заглибилися в ліс.