Слава ЗСУ!

Близько четвертої пополудні - через годину після телеграфного виклику - Айртон піднявся в Гранітний палац. Зайшовши до урочистої зали, він доповів:

- До ваших послуг, панове!

Сайрес Сміт, як завжди, подав йому руку і, підводячи до вікна, сказав:

- Ма запросили вас, Айртоне, у зв’язку із важливою справою. Поблизу острова з’явився якийсь корабель.

Першої миті Айртон ледь зблід і в його очах майнула тривога. Він виглянув у вікно, схилився над підвіконням, обнишпорив очима весь морський обрій, але так нічого й не побачив.

- Візьміть далекоглядну трубу, - запропонував Гедеон Спілет, - і подивіться уважно на корабель. Чи це не “Дункан” приплив, аби відвезти вас на батьківщину?

- “Дункан”? - прошепотів Айртон. - Так скоро?..

Ці слова немов мимохіть зірвалися з уст Айртона, і він затулив обличчя руками.

Невже дванадцять років самотності на пустельному острові не здавалися йому достатньою покутою всіх гріхів? Невже він досі не прощав собі своїх злочинів і вважав, що вони не прощені йому іншими?

- Ні, - заперечив він, - ні! Це не може бути “Дункан”.

- Подивіться, Айртоне, - попросив інженер. - Ми повинні знати заздалегідь, що нам робити.

Айртон узяв далекоглядну трубу і подивився у вказаному напрямку. Кілька хвилин він нерухомо, мовчки вдивлявся у морський обрій і нарешті сказав:

- Там справді пливе корабель, але я не думаю, що то саме “Дункан”.

- А чому ви гадаєте, що то не “Дункан”? - запитав Гедеон Спілет.

- Бо “Дункан - парова яхта, а я не бачу найменших ознак диму ні над кораблем, ні позад нього.

- А може, він іде зараз під самими вітрилами? - заперечив Пенкроф. - Здається, він має ходовий вітер і, цілком можливо, перебуваючи в такій далині від заселеної землі, зацікавлений берегти вугілля?

- Можливо, Пенкрофе, ви й маєте слушність, - відповів Айртон, - і яхта справді йде з погашеними вогнями у топках. Зачекаймо, поки корабель підійде ближче до берега, тоді все й з’ясується.

По цих словах Айртон відійшов у куток зали, сів там і замовк. Колоністи й далі обмінювалися думками щодо невідомого корабля, але Айртон більше не брав участі в розмові.

Схвильовані тим, що сталося, колоністи були тепер не спроможні повернутися до припиненої роботи. Найбільше схвильовані Пенкроф і журналіст не знаходили собі місця і великими кроками вздовж і впоперек міряли залу. Герберт був стриманішим, але і його точив черв’ячок цікавості. Тільки Наб зберігав звичайний спокій. Адже для нього рідний край завжди там, де перебуває його хазяїн. Що ж до Сайреса Сміта, то той сидів, поринувши у думки, і в глибині душі скоріше побоювався, ніж бажав прибуття цього корабля.

Тим часом судно підійшло до острова трохи ближче. В далекоглядну трубу вже було видно, що це корабель далекого плавання, а не “прао”, на яких, як правило, ходять малайські пірати. Тож можна було сподіватися, що інженерові побоювання виявляться безпідставними і поява корабля у водах, що омивають острів Лінкольна, нічим не загрожує колоністам. Пенкроф іще раз пильно подивився в далекоглядну трубу і підтвердив, що, судячи з оснастки, то бриг; іде він до берега навскоси, правим галсом, під марселями і брамселями. Айртон і собі подивився в далекоглядну трубу й підтвердив, що то справді бриг.