Слава ЗСУ!

Хвильку помовчавши, украй виснажений капітан Немо знову зібрався на силі й повів далі:

- Завтра ви заберете цю скриньку і, вийшовши із салону, зачинете за собою двері. Піднявшись на місток “Наутілуса”, ви задраєте люк і добре прикрутите болтами його заслінку.

- Гаразд, ми зробимо так, як ви хочете, капітане! - відповів Сайрес Сміт.

- Добре. Потім ви сядете у той самий човен, на якому сюди припливли. Тільки, перш ніж відчалити від “Наутілуса”, підпливіть до корми і відкрийте два великі крани, розміщені на ватерлінії. Вода потече в резервуари, і “Наутілус” поступово зануриться, щоб знайти вічний спокій аж на дні моря.

Помітивши заперечний жест Сайреса Сміта, капітан Немо додав:

- Нічого не бійтеся! Ви поховаєте небіжчика!

Ні Сайрес Сміт, ні його друзі не почували за собою права будь-що заперечувати капітану Немо. То була остання воля вмирущого, і її належало виконати.

- Можу я сподіватися на ваше слово, панове? - запитав капітан Немо.

- Можете, капітане! - відповів за всіх інженер.

Умирущий кивнув головою на знак подяки і попросив залишити його самого на кілька годин. Гедеон Спілет наполегливо пропонував зостатися з ним на випадок, якщо йому стане погано, але капітан рішуче відмовився:

- До завтра я житиму, пане.

Колоністи вийшли з салону, пройшли через бібліотеку, їдальню і потрапили в машинний зал у носовій частині підводного човна. Там стояли електричні апарати, які давали “Наутілусу” світло, тепло і були його двигунами.

“Наутілус” був справжнім технічним дивом, наповненим безліччю інших див, тож інженер, розглядаючи його, не переставав захоплюватися.

Потім колоністи вийшли на платформу, що здіймалася на десять - дванадцять футів над водою, і лягли там поблизу опуклої лінзи з грубого скла, з якої струмувало потужне електричне світло. За нею виднілася порожня кабіна із стерном та іншими навігаційними приладами. Колись там стояв стерновий, який вів “Наутілус” крізь товщу морських вод, і електричне світло осявало шлях на досить велику відстань.

Спочатку колоністи, схвильовані зустріччю з капітаном Немо, мовчали; у них стискалося серце на думку, що людина, яка стільки разів подавала їм руку допомоги, повинна вмерти... А вони ж познайомилися з капітаном лише кілька годин тому!..

Хоч би який вирок винесли майбутні покоління справам і вчинкам, здійсненим у його незбагненному житті поза суспільством, принц Даккар все одно залишиться одним із тих незвичайних образів, спогади про яких ніколи не зітруться в людській пам’яті.

- Оце чоловік! - тихо сказав Пенкроф. - Навіть не вкладається у голові, що він стільки років прожив під водою! Аж туга бере, коли думаєш, що й там він не знайшов спокою...

- “Наутілус”, - сказав Айртон, - міг би перевезти нас із острова Лінкольна до якої-небудь обжитої землі...

- Хай йому чорт! - вигукнув Пенкроф. - Я зроду не наважився б вести таке судно. Плавати на воді - скільки завгодно, але під водою - вибачайте!

- А я гадаю, - зауважив журналіст, - що таке підводне судно, як “Наутілус”, вести дуже легко, Пенкрофе, і ми швидко звиклися б із ним. Йому не страшні ні пірати, ні бурі. На глибині кілька футів море спокійне, як озерце!