Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємниця долини Сесасса

І справді що трапилось? Том сидів на койці, його обличчя було надзвичайно схвильоване.

- Диявол мав два ока? Скільки вогнів ти бачив Дік?! Говори!

- Лише одне

- Ух, - видихнув Том, - це краще.

Він скочив із свого ліжка і почав ходити по кімнаті широкими швидкими кроками. Раптом він зупинився напроти Діка, поклав руку на плече і сказав:

- Як ти думаєш Дік, ми доберемося до долини до заходу сонця?

- Ледве, - відповів Дік

- Добре слухай сюди, ми старі друзі, Дік Вартон, ти і я. Не розповідай, те що ти розповів на протязі тижня. Ти обіцяєш?

Я бачив вираз Дікового обличчя, він думав, що Том збожеволів. Спочатку я теж злякався за свого друга, але потім побачив що він знаходиться в доброму гуморі і подумав, що щось не уторопав у Діковій історії.

Всю ніч Том Донахю був дуже збуджений и коли Вартон прощався, то нагадав йому про обіцянку, а також попрохав точно описати місце, де він бачив таємничий вогонь і приблизний час.

Дік пішов десь о четвертій ранку, я загорнувся в ковдру і засинаючи бачив, як Том сидить біля багаття і тулить разом дві дерев’яні палки. Спав я близько двох годин, коли прокинувся, то Том сидів у тій самій позиції і займався тим самим. Він закріпив палки формі букви Т і тепер був зайнятий тим, що закріпляв свою дивну конструкцію. Він вирізав заглибини в перпендикулярній палкі для того, що поставити невеликі розпірки.

- Слухай Джек, - схвильовано заговорив він, коли я прокинувся, - Скажи свою думку. Я думаю націлити схрещену палку прямо на ту диявольське світло і закріпити. Так я зможу знайти її, коли захочу…Як ти думаєш Джек, я зможу…

Він говорив гарячково, стискаючи до болю руку.

- Авжеж, - відповів я, - Все залежить від того як далеко знаходиться річ і як точно вона націлена. Але все одно я повинен провести уявну лінію від палки і горизонталь, перехресті ліній буде знаходиться те, що шукаєш. Том, а ти впевнений, що зумієш знайти привида у такий чудернацький спосіб?

- Побачиш, друзяко.. побачиш у вечері, коли я віднесу це в долину Сесассу. Ти лише кирку у Медісона і ходімо зі мною, але нікому нічого не кажи – куди ідеш і для чого.

Цілісінький день Том тинявся по кімнаті чи працював над своїм чудернацьким приладом. Його очі блищали, щоки горіли, він мав всі ознаки лихоманки.

- Борони боже, щоб Діковий діагноз не повторився», - подумав я, коли повернувся до хібари с киркою. Сутеніло, його хвилювання не передалося мені.

Близько шести Том скочив на ноги, схопив свої палки і гарячково сказав:

- Джек, я не можу більше тут залишатися. Гайда до долини Сессасе! Маємо роботу цього вечора, друзяко, чи ми привида чи привид нас! Візьми зброю на випадок, якщо ми зустрінемо карфів.

- Я не хочу нічого тобі казати, але якщо мої палиці підведуть мене цього вечора, то я не знаю винесу я це чи ні, - закінчив він, поклавши руки мені на плече.

Ми наповнили наші кишені провізією і подалися до долини Сессаса. По дорозі я все намагався вивідати у свого друга причину такої дивної поведінки. Але він лише говорив: «Поспішимо Джек. Хто знає скільки людей дізналися про пригоди Вартона! Поспішимо, ми повинні буди перші!»

Ось так джентльмени, ми пройшли миль десять горбистою місцевістю. І нарешті, спускаючись з чергового пагорба, ми побачили нашу ціль – вхід в долину. Вона була така темна та похмура немов вхід до пекла. Пагорби с сотню футів заввишки нависали з обох боків проходу, котрий вів до країни карфів. Місяць, що встав над пагорбами, освітлював скелясті вершини, залишаючи внизу все в темноті немов царство мертвих.

- Ось це і є долина Сессаса?, - запитав я

- Так, - відповів Том

Я подивися на нього. Тепер він був спокійний, квапливість та гарячковість пройшла, його рухи стали виважені та спокійні. Лише закам’янілі риси обличчя та блиск в очах вказували на минуле нервове збудження.

Ми зайшли в прохід, пробираючись серед брил. Раптом я почув короткий оклик Тома.

- Дивись он та скеля, - і він вказав на темну масу, що виднілась перед нами в темноті, -Тепер, Джек користі від зору ніякої. Ми в сотню ярдів від схилу, ти повільно йди в один бік, я піду в іншій. Коли ти щось побачиш, зупинись та поклич мене. Не відходь від обраного шляху і тримай очі вісім футів від землі. Готовий?

- Так, - я хвилювався більше ніж Том. Що привернуло його увагу! Який предмет на схилі буде при сонячному світлі! Таємнича місцина та хвилювання мого товариша вплинули на мене так сильно, що видавалось серце вискочить з грудей.

- Почали!, - сказав Том і ми розійшлися в різні боки, він - праворуч, я – ліворуч, пильно вдивляючись в схил. Я пройшов футів з двадцять, коли щось з’явилось перед моїми очима. В темноті зажевріла маленька червоняста цятка, що зникала і з’являлась, тремтіла і коливалась, с кожним разом стаючи все більше. Пригадались повір’я карфів і я відчув кам’янію від страху. Я ступив крок назад і світло зникло, все затопила темрява, ступив назад, червоне світло зажевріло біля основи пагорба знову.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!