Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємниця долини Сесасса

- Том, Том!, - крикнув я.

- Іду, іду, - долинув до мене його голос.

- Сюди…напроти на схилу!...

Том був вже біля мене.

- Але я нічого не бачу, - сказав він.

- Чоловіче, прямісінько перед тобою!, - я трохи відступив і світло миттєво зникло з моїх очей.

Раптом Том скрикнув із захопленням, було зрозуміло, що він все побачив.

- Джек, - він обернувся і схопив мене за руку, - Джек, ти і я ніколи більше не зустрінемо таку удачу. Тепер покладемо декілька каменів на місці, де ми стоїмо. Ми повинні точно зафіксувати місце. Так! Хоч би сильний вітер не здув. Все що потрібно дочекатися ранку. Ох, Джек, мій друже подумати тільки лише вчора ми збиралися стати клерками, а ти казав, що людина не знає, що на завтра. Боже Джеку, як все повернулось!

Ми міцно закріпили перпендикулярну палку між двома великим каменями. Потім Том присів і почав налаштовувати горизонтальну палку під належним кутом. Нарешті, після четверть години він підвівся з задоволеним виразом.

- Слухай, Джек, - сказав він, - Перевір, ти маєш найкращий зір із всіх, кого я знаю

Я подивися. Вдалині виднівся червонястий вогник і кінець палки показував точнісінько на нього.

- Тепер друже, - сказав Том, - повечеряємо і ляжемо спати. Нам нема чого більше робити , але всі наші сили та розум нам будуть потрібні завтра. Ходімо візьмемо хмизу, поставимо казанок і будемо спостерігати з нашого поста, чи нічого не трапиться цієї ночі.

Ось так, джентльмени, ми розвели багаття та повечеряли під пильним оком сесаського демона. Після вечері світло зникло, але це не схвилювало Тома. Він лише сказав: «Місяць. Місяць змінив положення». Загорнувся в одіяло і заснув.

Рано вранці ми були вже на ногах і вдивлялися на пагорб, що вказував наша стрілка, але не бачили нічого, окрім мертвої, одноманітної, сланцевої поверхні, трохи грубішої за інші.

- Зробимо так, - сказав Том Донахю, зав’язуючи тонку довгу мотузку собі на талію, - Ти прив’яжи другий кінець до палки і направляй мене.

І пішов до основи схилу, тримаючись за кінець мотузки, одночасно я потягнув за інший та примотав за вертикальну палицю, одночасно робив так, що мотузка співпадала з нашою стрілкою. Таким чином я направляв Тома то праворуч то ліворуч аж до поки він не дістався до необхідної ділянки до скелі, що була вісім футів над землею. Том витягнув крейду та накреслив коло три фута в діаметрі і потім покликав мене.

- Ми провернемо цю справу разом Джек, - сказав він, - ми знайдемо, те що повинні знайти разом.

Коло було намальовано на частині скелі, що була рівніша за інші, але в центрі виступали декілька опуклостей. На один Том вказав з вигуком захоплення. Це була груба, коричнювата маса розміром з чоловічий кулак, що мала вигляд брудного скла.

- Це він!, це він! – закричав Том.

- Що він?

- Діамант, чоловіче, діамант, що не має жодний монарх в Європі. Діамант Тома Донахью. Зараз, киркою, ми вирвемо ока у демона долини Сесасса!

Я був такий важенний, що стояв як прибитий, дивлячись на скарб, що неочікувано потрапив нам до рук.

- Давай мені кирку, - сказав Том, - Використаємо оцей круглий горбик як опору. І скарб наш. Я ніколи не думав, що все буде так легко. Тепер, Джек, забираємося геть до нашої халупи, а потім вперед - до Кейптауна.

Ми загорнули наш скарб та подалися до дому. По дорозі Том розповів мені, як студентом в Середньому Темплі, він знайшов в бібліотеці старий рукопис, написаний якимось Джоном ван Гийомо. В творі було описано історію схожу на нашу, що трапилась з поважним датчанином і в результаті якої було відкрито діаманти. Ця історія відразу спала на думку Тому, коли він слухав правдиву історії Діка Вартана про привиди, і чим більше він слухав тим більша впевнювався у своїй правоті.

- Зараз поїдемо до Кейптауна, - продовжував Том, - якщо не зможемо продати його там, то сядемо на корабель і поїдемо до Лондона. Лише спершу давай зайдемо до Медісона, він знається на алмазах і певно може порадити нам, що робити з діамантом.

Ми звернули на дорогу і перед тим як зазирнути до нашої хижки, подалися вузькою стежкою до ферми Медісона. Він снідав, коли ми зайшли. За хвилину ми сиділи поруч насолоджуючись славнозвісною південно-африканською гостинністю.

- Ну, - сказав він, після того як слуги пішли, - Яким вітром? Я бачу, що ви маєте щось сказати?

Том витягнув знахідку, на ходу розв’язуючи носовичок в який той був загорнутий.

- Ось, - сказав він, поклавши кристал на стіл, - що ти скажеш про ціну цього скарбу?

Медісон взяв знахідку, уважно подивився.

- Ну, - сказав він, поклавши його стіл, - в руді двадцять шилінгів за тону

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!