Слава ЗСУ!

— Про рідний дім, — відповіла Дані. — Про Наат. Про братів і метеликів. Розкажи про те, з чого радієш, з чого смієшся, про свої найщасливіші спогади. Нагадай мені, що в цьому світі ще досі лишилося добро.

Місандея зробила все, що змогла. Вона продовжувала розповідати, коли Дані нарешті заснула і побачила чудернацький, непевний, туманний сон про дим та вогонь.

Ранок настав занадто швидко.

Теон

День підкрався до них, як Станіс — геть непомітно.

Зимосіч вже кілька годин не спала; її мури та башти юрмилися вояками у вовні, шкірі, кольчугах — усі вони чекали приступу, який так і не розпочався. Коли небо почало світлішати, стукіт тулумбасів уже стишився, хоча роги чулися ще тричі — щоразу ближче. А згори не припиняло сніжити.

— Сьогодні заметіль скінчиться! — голосно наполягав один з уцілілих стайнярів. — Та ще ж навіть не зима!

Теон зареготав би, якби мав сміливість. Він пригадав казки, що розповідала Стара Мамка: про хурделиці, що буяли сорок днів і сорок ночей, рік, десять років… про заметілі, що ховали замки та міста, ба цілі королівства, під шаром снігу в сотню стоп завтовшки.

Він сидів у найдальшому кутку великої трапезної, неподалік від коней, і спостерігав за Абелем, Робиною та схожою на мишу пралею з брунатним волоссям на ім’я Білка; всі троє завзято гризли скибки черствого чорного хліба, засмажені у витопленому з сала смальці. Сам Теон поснідав кухлем темного пива, скаламученого підмолоддю і такого густого, хоч його жуй. «Ще кілька кухлів — і задум Абеля вже не здаватиметься таким божевільним.»

До палати, позіхаючи, увійшов блідоокий Руз Болтон у товаристві своєї пухкої та вагітної дружини, Вальди Вгодованої. Перед ним устигли зайти кілька поважних панів та воєвод, серед них Хвойдоріз Умбер, Аеніс Фрей і Рогер Ризвель. Далі за столом жадібно закидав до пащі ковбасу і варені яйця Виман Мандерлі, а поруч із ним старий князь Кляск беззубим ротом сьорбав з ложки рідкий куліш.

Невдовзі з’явився і князь Рамзай. Пропихаючись трапезною до помосту, він поспіхом застібав паса з мечем. «Нині він у лихому гуморі.» Хто-хто, а Теон знав, коли це траплялося. «Цілісіньку ніч не спав з-за тулумбасів, — здогадався він, — або на когось розгнівався.» Одне хибне слово, підозрілий погляд, невчасний смішок — будь-що могло викликати гнів його вельможності й позбавити якогось нещасного клаптя шкіри. «Благаю, м’сьпане, не дивіться у мій бік.» Рамзаєві досить було одного погляду, щоб про все здогадатися. «Він прочитає в мене на обличчі, як по-писаному. Він знатиме. Він завжди знає.»

Теон обернувся до Абеля.

— Діла не буде. — Голос його лунав так тихо, що й коні поряд не підслухали б. — Нас упіймають, перш ніж ми виберемося з замку. Та якщо і втечемо, князь Рамзай нас вистежить. Він, Бен Кістяк і дівчатка.

— Ззовні мурів стоїть князь Станіс. І недалечко, судячи з рогів. Нам лише треба його дістатися. — Абелеві пальці затанцювали струнами його лютні. Бороду співець мав брунатну, хоча довге волосся майже посивіло. — Якщо Байстрюк за нами поженеться, то може статися, сам і пошкодує — в разі, коли доживе.

«Отак і думай, — подумки відповів Теон. — Вір у це. Кажи собі, що так і буде.»

— Рамзай забере твоїх жінок собі на мисливську розвагу, — сказав він співцеві. — Зажене їх, зґвалтує і згодує трупи собакам. Якщо здобич подарує йому добру забаву, то наступний понос сучок він назве на їхню честь. А тебе він оббілує. Він, його Гицель і Дамон Потанцюй-Мені — вони з тебе теж забаву зроблять. Ти ще благатимеш про смерть.

Теон ухопив передпліччя співця скаліченою рукою.

— Ти присягнувся, що не дозволиш мені потрапити знову до його рук. Я чув твоє слово.

І мусив почути його знову.

— Слово Абеля, — відповіла Білка. — Міцніше за дуб.

Сам Абель лише здвигнув плечима.

— Непорушне, мій принце. В жодному разі.

Вгорі на помості Рамзай саме сперечався з батьком — надто далеко, щоб Теон розчув слова, та переляк на круглій рожевій мармизі Вгодованої Вальди казав сам за себе. Зате йому добре почувся заклик Вимана Мандерлі по нову таріль ковбаси та регіт Рогера Ризвеля з якогось жарту однорукого Гарвуда Дужака.

Теон спитав себе, чи побачить колись підводні палати Потоплого Бога, а чи його привид лишиться блукати Зимосіччю. «Смерть є смерть. Краще смерть, ніж Смердюк.» Але якщо задум Абеля провалиться, Рамзай зробить їхню смерть довгою і страшною. «Цього разу він оббілує мене з голови до п’ят, і скільки не благай, біль не вгамується.» Жоден інший біль, який знав Теон за життя, не міг рівнятися з тим жахіттям, яке вмів коїти Гицель своїм невеличким патральним ножиком. Скоро Абель сам отримає свій урок. І за віщо? «Джейна, її звуть Джейна, і вона має очі хибного кольору.» Лицедійка, якій наказали грати, що написано. «Князь Болтон знає, і Рамзай теж, але решта — сліпці, навіть оцей клятий бард з його лукавим вишкіром. Це з тобою зіграють жарт, Абелю, з тобою і твоїми убивчими хвойдами. Ти помреш навіть не за ту дівчину.»