Слава ЗСУ!

— Водограйні Сади? — Сказати по правді, вона майже нічого не знала про Дорн і його минувшину.

— Улюблене місце мого батька на всьому світі. Матиму за щастя одного дня показати їх вам. Там усе вибудуване з рожевого мармуру, просто понад морем, і всюди навкруги — ставки та водограї.

— Надзвичайна краса, не маю сумніву. — Дані потягла князя геть від ями. «Йому тут не місце. Дарма він тут з’явився.» — То й поверталися б туди. Боюся, при моєму дворі вам не надто безпечно. Тут ви маєте більше ворогів, ніж гадаєте. Ви пошили Дааріо в дурні, а він таких образ не забуває.

— Я маю власних лицарів. Панцирних слуг, пов’язаних присягою.

— Двох лицарів. А Дааріо має п’ять сотень «Буревісників». Та й мого пана чоловіка вам краще остерігатися. Знаю, він здається м’яким та приязним, але не варто обманюватися. Влада Гіздахра походить від моєї, а у своїй службі він тримає найлютіших бійців світу. Якщо один з них вирішить звоювати ласку свого пана, позбавивши його суперника…

— Я син дорнійського великокняжого дому. Я не тікатиму від рабів та сердюків.

«Тоді ти найсправжнісінький дурень, князю Жабику.» Дані кинула на своїх лютих діточок останній довгий погляд. Вона чула їхній вереск, поки вела юнака назад до дверей, і бачила, як виграє на цеглі примхливе світло — відблиски їхніх вогнів. «Озирнуся назад — пропаду.»

— Пан Барістан викличе для нас двійко нош назад до бенкету, але підйом все одно буде довгим і втомним. — Позаду них з лунким брязкотом зачинилися великі залізні двері. — Розкажіть мені тим часом про ту іншу Даянерис. Я знаю з історії королівства мого батька менше, ніж повинна знати. Бо ж у дитинстві ніколи не мала при собі маестра.

«Хіба що старшого брата.»

— Матиму за велику радість, ваша милосте, — відповів Квентин.

Стояла вже глупа ніч, коли останні гості нарешті відкланялися, і Дані повернулася до власних помешкань — приєднатися до свого пана і чоловіка. Гіздахр був трохи під чаркою, та принаймні задоволений життям.

— Я дотримав своїх обіцянок, — сказав він їй, поки Іррі та Джихікі вдягали їх для сну. — Ви бажали миру, і ось він ваш.

«А ти бажав крові, і скоро я муситиму дати її тобі» — подумала Даянерис, але вголос мовила:

— Маєте за це мою дяку.

Події бурхливого дня розпалили пристрасть її чоловіка. Щойно служниці пішли до себе спати, він зірвав з неї нічне вбрання і повалив у ліжко на спину. Дані охопила його руками і дозволила робити, що заманеться — знала-бо, що довго він напідпитку не протримається.

Саме так і сталося. Невдовзі він послинявив їй вухо і зашепотів:

— З ласки богів, сьогодні ми нарядили нам сина.

Їй у голові залунали слова Міррі Маз Дуур. «Коли сонце зійде на заході, а сяде на сході. Коли висохнуть моря, а гори полетять за вітром, немов листя. Коли твоє черево знову стане спроможне виносити живе дитя. Тоді й він повернеться. Аж тоді, не раніше.»

Маегі сказала ясніше нікуди: вона так само виносить живе дитя, як хал Дрого повернеться з мертвих. Але Дані мала таємниці, ділитися якими не знаходила в собі сили навіть з чоловіком — тож дозволила Гіздахрові зо’Лоракові плекати свої сподівання.

Невдовзі її ясновельможний чоловік заснув, а Даянерис заходилася крутитися і перекидатися при його боці. Вона хотіла струснути його, збудити, примусити знову себе обійняти, поцілувати, вграти ще раз… та якби він і зміг, то скоро б знову заснув і залишив її у пітьмі на самоті. Вона спитала себе, де перебуває і що робить Дааріо. Невже теж не знаходить собі спокою в темряві? Невже думає про неї? Невже справді її кохає? Чи вже ненавидить за одруження з Гіздахром? «Дарма я взяла його до себе в ліжко.» Він був усього лише сердюк, негідний стати чоловіком цариці й королеві, та все ж…

«Я все знала заздалегідь, але однаково вчинила зі своєї примхи.»

— Ласкава царице? — пролунав у пітьмі тихий голос.

Дані смикнулася.

— Хто це там?!

— Це я, Місандея. — Наатійська драгоманка присунулася ближче до ліжка. — Ся-одна чула, як ви плакали.

— Плакала? Я не плакала. Чого б мені плакати? Я уклала мир, маю свого царя і все, про що може мріяти володарка. Тобі щось наснилося, та й по тому.

— Як скажете, ваша милосте, — мовила дівчинка і обернулася уходити.

— Залишся! — мовила Дані. — Не хочу бути сама.

— З вами його милість, — зауважила Місандея.

— Його милість спить, а я не можу. Назавтра я маю влаштувати криваву купіль — такою є ціна, за яку я купую мир.

Даянерис кволо посміхнулася і поплескала долонею по ліжку.

— Ходи сюди. Сідай і побалакай зі мною.

— Якщо ваша ласка. — Місандея присіла поруч. — Про що балакатимемо?