Слава ЗСУ!

— Пане Правице. — У дверях стояв Гразхар зі свічкою в руці. — Прибули вельмишановна Зелена Грація. Ви просили сказати.

— Проведи її сюди. І запали свічок.

Галацца Галаре ввійшла у супроводі чотирьох Рожевих Грацій. Здавалося, її охоплювало сяйво мудрості та гідності, яким пан Барістан не зміг не захопитися. «Жінка сильної волі, до того ж вірний друг Даянерис.»

— Пане Правице, — мовила вона, не показуючи обличчя з-за мерехтливого зеленого серпанку. — Чи не можна сісти? Ці кістки вже надто старі та втомлені.

— Гразхаре, стільця для Зеленої Грації.

Рожеві Грації вишикувалися позаду, опустивши очі й склавши руки попереду.

— Чи не бажаєте освіжитися напоями? — запитав лицар.

— Це дуже доречно, пане Барістане. Мені вже горлянка всохла від розмов. Чи немає соку, коли ваша ласка?

— Як забажаєте.

Він махнув до Кезмії та наказав принести жриці келих лимонного соку, підсолодженого медом. Щоб зробити ковток, жеркиня мусила відхилити серпанок. Власні очі нагадали Селмі, яка вона вже стара. «Років на двадцять старша за мене, коли не більше.»

— Якби цариця була тут, то напевне приєдналася б до мене — подякувати вам за все зроблене для нас.

— Її препишність завжди була надзвичайно милостива. — Галацца Галаре прикінчила келих і знову пристебнула серпанок. — Чи нема нових звісток про нашу ласкаву царицю?

— Наразі нема.

— Я молитимуся за неї. А чи можу спитати про царя Гіздахра? Чи не здамся нахабою, якщо попрохаю побачитися з його преосяйністю?

— Невдовзі, сподіваюся, ви матимете таку нагоду. Йому не завдано шкоди, слово честі.

— Рада це чути. Мудрі Хазяї Юнкаю питали про його препишність. Ви не здивуєтеся, коли взнаєте, що вони бажають негайно поновити Гіздахра на його законному престолі.

— Його буде поновлено, щойно ми доведемо, що він не намагався вбити царицю. До тієї пори Меєрином правитиме рада вірних та справедливих. У цій раді є місце і для вас. Я знаю, що ви, ваша преблагодатносте, маєте для нас чимало корисної науки. Ми конче потребуємо вашої мудрості.

— На жаль, пане Правице, я чую в ваших словах порожні лестощі, — відповіла Зелена Грація. — Коли ви справді вважаєте мене мудрою, то послухайте просто зараз. Звільніть ясновельможного Гіздахра і відновіть його на престолі.

— Це може зробити тільки цариця.

Зелена Грація тяжко зітхнула під своїм серпанком.

— Мир, що кувався у таких муках, тріпотить, наче листок на осінньому вітрі. Лихі дні настали. Смерть скрадається нашими вулицями, прискакавши блідою кобилою аж із триклятого Астапору. Небом нишпорять дракони, шукаючи плоті людських дітей. Сотні людей сідають на кораблі, тікають до Юнкаю, до Толосу, до Карфу — байдуже, аби знайти якийсь прихисток. Піраміда Хазкар звалилася у димливе руйновище, чимало крові цього прадавнього роду пролилося під її зчорнілі камені. Піраміди Улез і Єрізан перетворилися на лігва чудовиськ, а їхні господарі — на безпритульних злидарів. Мій народ втратив усяку надію і обернувся проти самих богів, щоночі віддаючись пияцтву та нечестивій розпусті.

— І різанині. Сини Гарпії вночі вбили тридцятеро людей.

— Прикро і приголомшливо таке чути. Але саме тому варто звільнити ясновельможного Гіздахра зо’Лорака якомога швидше, щоб він негайно припинив кровопролиття.

«І як він це зробить, якщо сам не є Гарпією?»

— Її милість віддала Гіздахрові зо’Лоракові руку в шлюбі, зробила його царем міста, відновила на його прохання криваві змагання у ямах. У відповідь він подарував їй миску отруйного частування.

— У відповідь він подарував їй мир. Благаю вас, пане, не відкидайте цей коштовний дарунок, якому нема ціни у золоті чи перлах. Гіздахр належить до Лораків. Він ніколи б не заплямував руки отрутою. Він невинний у спробі отруєння.

— Відки така певність?

«Якщо не знати справжнього отруйника особисто.»

— Мені сказали боги Гісу.

— Мої боги — Седмиця, і вони у цій справі зберігають мовчання. Ваша велемудрість переказали мою пропозицію?

— Усім вельможам та воєводам Юнкаю, як ви наказали… та боюся, їхня відповідь вам не сподобається.

— Вони відмовили?

— Так. Мені було відказано, що ніяка купа золота не викупить ваших людей. Лише кров драконів поверне їм волю.

Пан Барістан чекав цієї відповіді, хай потай і сподівався на іншу. Вуста його міцно стиснулися.

— Знаю, не такі слова ви бажали почути, — мовила Галацца Галаре. — Та все ж я добре розумію, про що йдеться. Дракони — страшні чудовиська. Юнкай боїться їх… ви ж не заперечуватимете, що небезпідставно? У наших літописах розказано про драконовладців жахливої Валірії та спустошення, яке вони вчинили серед народів Старого Гісу. Навіть ваша юна цариця, прекрасна Даянерис, що кликала себе Матір’ю Драконів… ми бачили, як вона палала того дня у ямі… навіть вона не вбереглася від драконової люті.