Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Тарас Бульба (перше видання)

Обидві половини війська знов зійшлися докупи, аби ворог не здогадався, що вони роз'єдналися, потім відступили до спаленого монастиря, біля якого був глибокий яр. Одна половина на чолі з кошовим спустилася схилом гори і тишком-нишком, щоб не чув і не бачив ворог, потяглася яром далі.

Утім, польський загін, який стояв на пагорбі, не міг не помітити заворушення в запорозькому війську і вже вирішив було негайно піти в наступ, але його зупинив французький інженер-артилерист, що служив у поляків: «Ні, ні, панове! — сказав цей великий знавець військової справи. — Це не те, що ви думаєте! Це ніщо інше як диявольська засідка. О, цей народ запороти! — сказав він, поклавши палець на свій яструбиний ніс, і його доти хрипкий голос пискнув дискантом. — Цей народ запороти хитрющий, як сам чорт або як капітан-диявол!»

— Ну, панове лицарі! — сказав Бульба після того, як відійшла половина війська. — А тепер настала наша пора показати честь запорозьку. Дивіться ж мені: якщо доведеться геть скрутно, що вже й несила буде вистояти проти ворога, то, панове, щоб усі полягли на місці, щоб жоден не зостався живий, щоб усі, як вірні побратими, покотом лягли в одну могилу. А зараз, перед вирішальною годиною, вип'ємо, панове-браття, горілки, бо доля наша тепер схожа на весілля, де кожен повинен веселитися.

П'ятдесят козаків подалися до обозів і, раді справляти повинність чашників, дістали баклаги. Дві тисячі козаків підставили свої коряки.

— Насамперед, панове-браття, — сказав Бульба, високо піднявши свій коряк, — обов'язок велить нам випити за віру Христову! Аби настали нарешті такі часи, щоб вона розійшлася всім світом і всі бусурмени зробилися християнами! А заодно вип'ємо й за Січ, щоб довго-довго вона стояла на погибель усім бусурменам і щоб рік у рік виходили з неї лицарі один за одного кращий! Та вже заразом вип'ємо і за нашу славу, щоб сказали онуки й сини тих онуків, що були колись ось такі ми, хто не осоромив побратимства і не запродав своїх! Отож, панове-браття, щоб як оця горілка грає і шумує бульбами, отак і ми йшли на смерть. Нумо, разом за віру!

— За віру! — відгукнулися ближні шеренги, піднімаючи вгору коряки. — За віру! — підхопили дальні.

— За Січ! — гукнув Бульба і знов підняв свій коряк.

— За Січ! — гримнули ближчі. — За Січ! — покотилося далі.

— За славу і за всіх християн, що живуть на Божому світі!

— За славу і християн! — повторили ближчі. — За славу і християн! — відгукнулися дальні.

— Тепер на коней, хлопці!

Усі скочили на коней і виїхали разом стрункою кіннотою. Всі вони дихали надприродною силою. Це не була дика рвійність, породжена відчаєм; це було щось зовсім інакше. Якась Божа іскра веселості, якийсь трепет натхненної величі пульсував у серцях цього буйного і безстрашного товариства. їхні чорні і сиві вуса величаво спадали донизу; їхні лиця ясніли упевненістю. Кожен порух був красивим і вільним. Ця дивовижна комонна рать рішуче налетіла на ворога, не напружуючи всіх своїх сил, а так, ніби гралася і веселилася. Під свист куль вони гарцювали, як під весільну музику. Без будь-якого теоретичного розуміння регулярності вони наступали з дивовижною регулярністю, бо серця їхні й прагнення, злютовані в одне ціле, билися в єдиному ритмі. Ніхто не відставав, ніде не розривався цей моноліт. Польське військо, яке спершу зустріло їх запеклим опором, Почало панічно відходити, настрахане думкою, Що на підмогу козакам підоспіла якась нечиста сила. Кращі підрозділи армії було знищено вщент цією руйнівною силою. Це комонне Юрмище летіло так натхненно і злагоджено, що його запал не наростав і не зменшувався. То була картина, гідна геніального пензля. Французький інженер, у душі справжній мистець, відкинув ґніт, яким збирався запалювати гармати, і, забувши, де він, плескав у долоні й голосно кричав: «Браво, месьє запороти!»

Близько двох тисяч ворогів було вбито і не менше розбіглося хто куди, рятуючись втечею. Підоспіле свіже військо зупинилося, збите з пантелику. Запорожці також не наважилися йти далі. Перед самим носом у ворога вони забрали залишені гармати, частину обозу з провіантом і відступили так само страшно, так само злагоджено, до спаленого монастиря, який був надійним прикриттям. Бульба бенкетував разом із запорожцями після такої славної битви; та коли оглянув і полічив своє військо, то побачив, що його лишилося не більше тисячі. А тим часом на допомогу полякам підтягувалися все нові й нові сили, і козаків урятував від ворожого нападу хіба що глибокий здогад французького інженера, який примусив поляків остерігатися великої кількості запорожців, що начебто причаїлися в засідці.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

апвапвап 27.01.2018


Додати коментар