Слава ЗСУ!

Тетяна почала читати. Але Альберт чомусь почував себе не так зручно.

- Тетяно! Мені так нецікаво. Краще давай почитаємо книгу у звичному виді звичним способом. – Попрохав Альберт свою сестру.

- Добре. Але таким чином, як я читала тільки що, читало усе людство протягом кількох тисячоліть. – Тетяна закрила книгу та положила її на полку, з якої брала. Потім вона відійшла до середини кімнати, сіла на пухнастий килим, дістала з карману своєї сукні електронну книгу невеличкого формату, включила її та проговорила. – Я виберу об’ємний режим.

Коли Тетяна це сказала, вона доторкнулася до потрібних прозорих кнопок на самому екрані. Через декілька секунд з екрану полилося світло, яке у просторі оформило щось схоже на майже прозору книгу зі виблискуючими сторінками. Тетяна почала перегортати ці неіснуючі сторінки, які просто висіли у просторі, проникаючи руками в цю книгу. Таня почала читати. Герої зі сторінок казки з’являлися перед дітьми, виконуючи озвучені Тетяною дії. Майже як фільм. Читаєш – і тут же йдуть потрібні живі картинки, такі собі кадри з кіно. Але об’ємні та такі, що огортають глядачів своїм зображенням, проникаючи в них.

- Ось в такому виді мені подобаються книги. – Зробив висновки Альберт. – Я не розумію старих речей.

- Мені теж не подобаються старі речі. – Погодилася Тетяна. – Просто хотіла тобі показати, як воно було. Ознайомити з історією. Прочитаю ще кілько сторінок – а потім спати.

- Добре. – Промовив Альберт.

«- Може мені і справді спробувати політати на кораблі дідуся? – Замислилася Тетяна. – Ніхто ж не дізнається, якщо я повернуся дуже швидко»

Тетяна з Альбертом дочитали казку. Потім Тетяна спитала:

- Помалюєш трошки?

- Так. – Відповів Альберт.

Тетяна провела кілька разів по екрану електронної книги, а потім віддала її Альберту.

- Малюй. – Запропонувала вона.

- Дякую. – Прошепотів Альберт.

- Я себе не можу уявити без цієї електронної книги, яка може бути книгою, аркушем для малювання з різними кольорами олівців та фарб і блокнотом для записів. Але ж раніше цього не було. Просто не існувало. – Поміркувала Тетяна.

- Раніше і нас не було. – Добавив Альберт.

- Тобі ж лише п’ять років! А ти робив такі дорослі висновки! – Захопилася Тетяна своїм братом. – Молодець! В тебе є розум.

- У всіх є розум. Тільки у одних він малий, а в інших великий. А ось с однаковим розумом по об’єму все одно розмірковують по-різному. Мені теж подобається моя електронна книга. Я постійно вмикаю її, коли хочу послухати якусь казку. Але я хочу, щоб мої батьки частіше читали мені самі. – Висловив своє побажання Альберт.

- Батьки дуже заняті. Це дуже важка справа керувати Асоціацією Зоряних Систем. Батьки мало часу можуть присвячувати нам. Зате у мене є електронна книга, за допомогою якої я читаю, малюю та записую свої думки. В будь-якому випадку вона стає мені в нагоді. Я нікому це не розповідала, а тобі скажу. Я мрію стати письменником. Але не таким, як більшість, книжки яких мало хто купує. Я хочу стати таким письменником, якого будуть читати у всьому Всесвіті. – Поділилася своїми думками Тетяна.