Слава ЗСУ!

Тетяна вже запустила свою машину і опинилася на окраїні міста. Вона вже була в режимі невидимки, тому ніхто не побачив її появи. Ані машини, а ні самої дівчини не було видно.

Тетяна швиденько вийшла з машини та направилась по заданим координатам. Її тіло було прозорим. А думки переповнювали увесь розум.

Ось Тетяна підійшла до дев’ятиповерхового будинку, побудованому більше тридцяти років тому, та завмерла на місці. Біля будинку гуляла вона, але на вигляд тридцяти років, з дитиною. Ні! Це ж її брат, Альберт. Але йому трохи більше року. Цього не може бути!

Тетяна трохи послідкувала за своєю копією та дізналась, що її теж зовуть Тетяна, а хлопчика – теж зовуть Альберт.

«- Це ж треба… В якомусь паралельному світі живе моя копія, яка мене трохи старше. І з нею копія мого брата, який в цьому світі мені не брат, а рідний син. – Поміркувала Тетяна. – Дійсно, дивно… Мені пора додому. Там мене чекає мій Альберт. Мій рідний братику Альберт. Як я хочу тебе обняти, як ця жінка обнімає свого сина. Мені раптом стало тебе не вистачати»

Розділ 5

Коли Тетяна повернулася, вона що сили побігла додому та попрямувала до кімнати брата. Відкривши двері в дитячу кімнату, вона підійшла до брата, який щось конструював, та міцно його обняла.

- Я тебе люблю, братику. – Прошепотіла Тетяна.

- Я теж тебе люблю. – Проговорив Альберт.

Розділ 6

- Пам’ятаєш, Альбертику, ти говорив, що я можу пошукати дідуся с бабусею. Ти пропонував зараз користуватися машиною, яку мені подарував дідусь. – Почала розмову Тетяна. – Так ось. Я мандрую. Я подорожую у просторі. Поки тільки у просторі. Я можу тебе взяти з собою в одну таку подорож. Хочеш?

- Звичайно хочу! – Вигукнув Альберт. – А куди?

- Спочатку я тобі покажу планету Земля. – Відповіла Тетяна своєму брату. – А потім й інші світи. Ну, що? Готовий? Тоді пішли. Тільки батькам не розповідай.

Тетяна повела брата до своєї майстерні.

- Ти дуже маленький, я зараз буду відповідати за твою безпеку. Тому ми почнемо подорож з безпечної планети, а інші мандрівки залишимо на потім, коли ти підростеш. А беру тебе з умовою, що ти усю подорож, коли ми прибудемо на іншу планету, будеш увесь час мовчати, щоб нас не видати. Я зроблю нас невидимками. Тому нас ніхто бачити не буде. І цю машину ніхто не побачить. Я зможу її тільки відчути, коли натисну на свій пульт-браслет. Я буду тримати тебе за руку чи держати на руках, щоб я тебе не втратила в цьому режимі. Хоча оцей браслет, - Тетяна одягла брату щось на руку, - допоможе тебе відчути та знайти. На крайній випадок я зроблю тебе видимим – і легко тебе відшукаю. Готовий до подорожі?

- Так. – Відповів Альберт.

- Тоді – тримайся!

Через мить вони були на місці. Тетяна повела брата, тримаючи його за руку, на дитячий майданчик, на якому вже гралися жінка з дитиною. Але вони зупинилися трохи подалі від самого майданчика.

- Це ж… - Почав було говорити Альберт.

- Ти ж обіцяв мовчати, тцс… - Зупинила Тетяна Альберта. – Якщо хочеш щось сказати, говори шепотом.

- Це ж ми з тобою. – Прошепотів Альберт. – Тільки віку іншого. Як це таке буває?