Слава ЗСУ!

- Це паралельний світ. Виходить, що в одному з паралельних світів ми теж існуємо, навіть з нашими з тобою іменами. Але не як брат і сестра, а як мати та її синочок. Тому ця жінка набагато старше хлопчика. Ти ж бачиш, різниця більша, ніж у нас з тобою. – Пояснила шепотом Тетяна. – Трохи тут побудемо – і додому на вечерю.

- Вони нас зовсім не бачать? – Спитав Альберт.

- В даному режимі не бачать. Але чути можуть. Тому веди себе тихесенько. – Попросила Тетяна брата.

Тетяна з Альбертом простояли десь хвилин п’ятнадцять, а потім попрямували до своєї чарівної машини, яка увесь цей час була на режимі невидимки. Тетяна за допомогою свого пульта-браслета відшукала цю машину, на дотик знайшла двері та разом з Альбертом, якого увесь цей час тримала за руку, сіла у машину. Закрила двері, поставила їх на блокування – і діти вирушили додому на вечерю.

Альберт з Тетяною знову опинилися в майстерні. Але їх вже чекали.

- Олександр… - Здивовано проговорила Тетяна.

- Я прийшов у гості до своєї нареченої. – Промовив Олександр. – Виявилося, що її не було там, де мені сказали шукати.

- Тетяно, до якої нареченої? Олександр одружується? З ким? – Спитав Альберт.

- Зі мною. Але це жартома. – Пояснила Тетяна Альберту. – Ми з Олександром грали в цю гру.

- А якщо вас будуть шукати батьки, що ви їм скажете? Де були? – Запитав Олександр.

- Я не можу відповісти на це. Доведеться тобі нас прикривати. – Відповіла Тетяна.

- Ладно. Подивимося. – Погодився Олександр. – Але тільки тоді, коли дам згоду на це божевілля.

- Ось і домовились. Пішли, повечеряємо разом. – Запропонувала Тетяна.

- Дякую, але я вже повечеряв. Я тебе почекаю в твоїй майстерні. – Сказав Олександр.

- Тільки не чіпай машину. – Попередила Тетяна.

- Нічого зі мною не станеться. Не хвилюйся. Нічого чіпати не збираюсь. – Заспокоїв Олександр Тетяну.

Альберт з Тетяною пішли, а Олександр сів в саму машину, відкинув голову та задрімав. Через деякий час хлопець уві сні змінив положення і випадково зачепив кілька важелів. Машина раптом закрилася. Олександр від такого шуму одразу прокинувся. Але було вже пізно. Зображення поплило, перетворившись на білі хвилясті смуги.

Розділ 7

А потім все. Тиша. Бездіяльність, спокій.

І раптом якесь чудовисько вкусило машину, зробивши в ній велику дірку, та дістало Олександра. Він навіть не встиг зрозуміти, у чому справа.

- Захиснику, прийди до мене. – Заблагав Олександр.

- Я не можу. – Відповіло зображення собаки над грудями Олександра. – Мене не пускає те, що чудовисько тримає тебе за груди в тому місці, де я знаходжусь. Треба почекати.

Чудовисько принесло Олександра на якійсь смітник та кинуло його у величезну яму. Поки він летів, зображення з грудей Олександра перетворилося на величезного робота-трансформера, який кинув сітку, щоб спіймати падаючого у бездну хлопця.

- Дякую, Ричарду! – Крикнув Олександр трансформеру. – Віднеси мене до тієї машини, з якої мене викрав цей звір.

- Слухаюсь, хазяїне. – Промовив трансформер-пес на ім’я Ричард. І в ту ж мить вдарив чудовисько, яке намагалося несподівано напасти на нього.