Слава ЗСУ!

- Добудь менi лупу й поклади пiд червоною лавкою над Альстером, навпроти готелю. Ось, на! - вiн вийняв iз кишенi жмут грошей i тицьнув у руку зведеному братовi.

Ервiн подививсь на грошi й спитав:

- А це що за папiрець?

- Ой, це менi ще потрiбне! - трохи не закричав Тiм. Та, на щастя, все ж не закричав, а тiльки шепнув.

Записку вiн сховав назад у кишеню, й Ервiн пiшов, шепнувши на вiдповiдь:

- Я нi мур-мур!

Тiм кивнув головою й зачинив дверi за зведеним братом i за своїм далеким минулим.

Тридцятий аркуш

СПРАВИ

Просто диво, як швидко багатi, впливовi люди можуть вiдбувати всiлякi формальностi, що на них простiй, як то кажуть, людинi часом буває мало цiлих мiсяцiв. Видно, з захмарних висот легко приборкувати й бюрократизм.

Одна-єдина контора товариства барона Троча, фiлiя так званого юридичного вiддiлу, оформила для Тiма й барона такi справи:

Пляжний заклад на Ямайцi було переписано на панi Талер та її сина Ервiна як рiвноправних власникiв. (Отже, Тiмовi довелося побачити їх iще раз, але тiльки на хвилинку, i Ервiн шепнув йому, що лупа лежить пiд лавкою.) Пароплавство "Пасажирська лiнiя Гамбург - . Гельголанд", чи скорочено ПГГ, з того самого дня перейшло у власнiсть Тiма Талера. (Дотеперiшнiй власник, старий пан Денкер, пiдписавши угоду, щиро стис Тiмовi руку, промовив: "Тьху, тьху, тьху", - i тричi сплюнув йому через лiве плече.) А пакет акцiй гамбурзького пароплавства, який Тiм Талер недавно отримав у Лондонi з рук мiстера Пеннi, перейшов до барона - також iз того самого дня. (Рiчний термiн вiдпадав, бо Троч був власником контрольних акцiй.)

I нарештi малося оформити контракт про спадщину: Троч аж доти зволiкав iз тим контрактом, а Тiм йому про нього нi разу не нагадував.

Чому барон раптом вирiшив оформити той контракт, Тiм не знав, та його те мало й цiкавило. Свiт великих справ став йому такий самий байдужий, як i велике багатство. Вiн знав єдину важливу справу боротьбу за свiй смiх. I здогадувався, що манюсiнька записочка в кишенi у нього (на нiч вiн сховав її пiд подушку) - то ключик вiд замка, що ним замкнено його смiх. Тому хлопцевi не терпiлося забрати з-пiд лави лупу. I вiн став раз у раз прикладати руку до лоба, вдаючи, що його зовсiм зморили всi нескiнченнi формальностi укладання трьох угод. Вони таки справдi були стомливi.

- Коли у вас болить голова, вiдкладiмо контракт про спадщину на завтра, - сказав, помiтивши те, барон. - Добре, пане Талер?

Тiм погодився не зразу, вiн уже був надто хитрий для того. Навпаки, вiн вiдказав, що краще було б покiнчити заразом i з цiєю справою, але, на жаль, у нього страшенно болить голова, а контракти годиться пiдписувати на свiжу голову: тому й справдi, мабуть, краще вiдкласти те на завтра.

Тiєю хитрiстю вiн добився, чого хотiв. Читання й пiдписання контракту вiдклали на другий день, а Тiмовi, заставивши його проковтнути двi таблетки, ще й порадили погуляти над Альстером бiля готелю. На свiжому повiтрi все як рукою знiме, сказав один iз адвокатiв.

Знаючи, що десь поблизу пильнує його детектив, Тiм не зразу й не вiдкрито забрав iз-пiд червоної лави лупу. Вiн спершу купив собi газету й сiв iз нею на лавi. Де лежить лупа, вiн уже нагледiв.

Читаючи газету, вiн нiби ненароком упустив iз неї внутрiшнiй аркуш. Той аркуш упав пiд лаву, а хлопець нахиливсь i разом iз газетою пiдняв лупу. I, так само закрившись газетою, вiн укинув ту лупу в нагрудну кишеньку пiджака (тепер Тiм здебiльшого носив костюм iз тонкого сiрого сукна або в дрiбнесеньку клiтинку).

За чверть години хлопець згорнув газету, поклав її на лавцi - хай iще хтось почитає - й повернувся до готелю. Коли вiн брав унизу ключ вiд свого номера, швейцар дав йому згорненого папiрця. То була коротенька записочка вiд барона.

"Якщо вам полегшало, зайдiть, будь ласка, до мого номера.

Троч".

Тiм пiднявся нагору до барона. Та спершу вiн зайшов до свого номера, поклав лупу в скриньцi з аптечкою, що висiла на стiнi над ванною, а записку Джоннi сховав у напiвпорожню скляну трубочку з таблетками вiд головного болю. Аж тодi вiн пiшов до барона.

Троч мав звичку пiд час важливих розмов тримати в руцi папiрця з нотатками. I цього разу Тiм побачив у нього в руцi такий папiрець. На ньому стояло стовпчиком троє слiв. Усiх їх хлопець не розiбрав, але верхнє, безперечно, було прiзвище "Рiкерт".

- Завтра, пане Талер, - почав барон, - кiнчається термiн нашої невеличкої умови щодо пана Рiкерта. Коли ви до завтра не зустрiнетесь iз вашими гамбурзькими друзями, я знову прийму його на посаду директора пароплавства. А за своїм вiком вiн зможе зразу ж пiти на почесну пенсiю. I пенсiя буде досить щедра. Завтра нам, на жаль, треба летiти до Каїра, бо одна єгипетська фiрма заявила претензiю на назву "Пальмаро". Отже, коли ви хочете зустрiтися з вашими гамбурзькими приятелями, то повиннi зробити це сьогоднi. Однак тодi нашої умови не буде дотримано, I пановi Рiкертовi доведеться лишитись вантажником у порту.