Слава ЗСУ!

У центрі тильної частини палуби Рейчел помітила вже знайомий їй одномісний батискаф «Тритон», що висів на гігантській лебідці. Цей «Тритон», названий на честь грецького бога морів, мав зовсім інший вигляд, аніж його попередник «Альвін». Попереду у «Тритона» був акриловий напівкруглий купол, через що він більше нагадував гігантський акваріум, аніж глибоководний апарат. Рейчел ціпеніла від самої лише думки про занурення в океан на глибину кількох сотень футів, коли од води тебе відділяє лише акриловий лист. Утім, якщо вірити Майклу, найнеприємнішою частиною подорожі у «Тритоні» було початкове занурення: коли батискаф поволі опускають лебідкою крізь люк на кормі «Гої» та маленький підводний човен гойдається над хвилями, наче маятник.

— Напевне, Ксавія в гідролабораторії, — сказав Толланд, рушаючи через палубу.

Пілот берегової охорони залишався у вертольоті, маючи суворий наказ не вмикати радіо.

— Ти лишень поглянь, — сказав Толланд, зупиняючись біля поруччя на кормі судна.

Рейчел неохоче наблизилася. Вони перебували високо над водою — аж тридцять футів, та все одно вона відчула, як від води йде тепло.

— Температура приблизно така сама, як і в гарячій ванні, — пояснив Толланд, перекрикуючи шум течії. — Ось поглянь, — сказав він, клацаючи вмикачем.

У воді за кормою з’явилася широка світна дуга, що освітлювала корабель знизу, наче в басейні з підводним освітленням. Рейчел та Коркі аж охнули в унісон.

Вода довкола корабля повнилася якимись примарними тінями, їх було багато — десятки. Зависнувши на глибині лише кількох футів, під освітленою поверхнею, ціла армія якихось чорних та блискучих об’єктів трималася паралельно один одному, долаючи сильну течію. Їхні характерні молотоподібні голови ритмічно погойдувалися, наче танцюючи під якусь доісторичну мелодію.

— Господи, Майкле, — вирвалося в Коркі. — Як все ж таки приємно, що ти нас сюди привіз.

Рейчел заклякла як укопана. Їй захотілося відійти від поруччя, та вона не могла, заворожена моторошною картиною.

— Дивовижні створіння, еге ж? — спитав Толланд. І знову заспокійливо поклав руку на плече Рейчел. — Вони тижнями нишпорять у місцях з теплою водою. Ці хлопці мають найчутливіші носи у цих краях — бо у них збільшений розмір чуттєвої частки головного мозку.

Коркі скептично скривився.

— Збільшений розмір чуттєвої частки головного мозку?

— Ти мені не віриш? — спитав Толланд і почав нишпорити в алюмінієвому ящику, що стояв поруч. За кілька секунд він видобув звідти маленьку мертву рибину. — Чудово. А тепер — дивіться. — Діставши з холодильника ніж, він надрізав рибину в кількох місцях. Із неї почала сочитися кров.

— Я тебе благаю, Майкле, — простогнав Коркі. — Це так огидно!

Толланд кинув скривавлену рибину за борт, і вона упала у воду з висоти тридцяти футів. Не встигла вона торкнутися поверхні, як до неї одразу ж кинулися кілька акул, гризучись між собою, немов собаки, і націляючись на рибину рядами гострих сріблястих зубів. Мить — і риба зникла, розідрана на шматки.

Рейчел ошелешено повернулася до Толланда, а той уже тримав у руці ще одну рибину. Такого ж виду. Такого ж розміру.

— Цього разу крові не буде, — заявив він.

І, не розрізаючи риби, кинув її за борт. Вона з плюскотом упала у воду — але нічого не сталося. Здавалося, плавучі молотки її просто не помітили. І наживка попливла за течією, не привернувши до себе жодної уваги.

— Вони нападають тільки тоді, коли чують якийсь запах, — пояснив Толланд, уводячи друзів від поруччя. — Насправді тут можна плавати абсолютно спокійно і безпечно — якщо ви не маєте відкритих ран.

Коркі мовчки тицьнув пальцем, показуючи шви на щоці.

Толланд нахмурився.

— Так, плавання не для тебе.

102

Таксі, у якому сиділа Габріель Еш, і досі стояло, бо рух було перекрито.

Вона дивилася, як у район Меморіалу Рузвельта з’їжджаються автомобілі «швидкої», і їй раптом здалося, що на місто опустилася сюрреалістична завіса щільного туману. По радіо репортери наввипередки сповіщали про те, що у підірваному автомобілі міг перебувати урядовий чиновник високого рангу.

Витягнувши свій мобільний, Габріель набрала номер сенатора. Він, мабуть, уже почав турбуватися, чому її так довго немає.

Номер був зайнятий.

Габріель поглянула на клацаючий лічильник таксі і спохмурніла. Декотрі авта, що стояли поруч, почали виїжджати на бордюр, розвертатися і рушати геть у пошуках об’їзної дороги.

Водій знову глянув через плече.

— Хочете й далі чекати? Бо лічильник клацає.

Габріель побачила, що на місце пригоди під’їхало ще більше урядових автівок.