Слава ЗСУ!

— Однак НАСА переконала уряд, що американська космічна станція має бути тільки проектом НАСА.

— Та отож. Агенція почала будувати таку станцію майже десять років тому.

— Так, десять років. І вона не лише не використовується й досі на повну потужність, а й обійшлася вже вдвадцятеро дорожче. Як американський платник податків, я просто шокований.

У кімнаті почулося схвальне бурмотіння. Секстон знову обвів поглядом присутніх, установивши з кожним зоровий контакт.

— Мені добре відомо, — продовжив він, тепер звертаючись до всіх, — що кілька ваших компаній пропонували здійснювати запуск приватних космічних кораблів багаторазового використання всього-на-всього за п’ятдесят мільйонів доларів за політ.

Гості знову закивали.

— Одначе НАСА перебиває вашу пропозицію і пропонує аналогічні послуги лише за тридцять вісім мільйонів доларів — і це тоді, коли собівартість одного запуску для них сягає понад ста п’ятдесяти мільйонів доларів!

— Отак вони й виштовхують нас із космосу, — сказав один з керівників. — Як же приватний сектор може конкурувати з компанією, котра дозволяє собі запускати в космос апарати зі збитком чотириста відсотків і при цьому не прогорає?

— Не може — і не треба, — зауважив Секстон.

І знову схвальні кивки.

Тепер Секстон повернувся до підтягнутого на вигляд бізнесмена, що сидів поруч із ним. Теку цього чоловіка сенатор прочитав з особливим інтересом. Як і багато хто з донорів кампанії сенатора, цей підприємець був колись інженером військової промисловості, але розчарувався через низьку зарплату й державну бюрократичну тяганину. Покинувши свою посаду у військовому відомстві, він подався шукати щастя у приватну космічну галузь.

— «Кістлер Аероспейс», — мовив Секстон, скрушно хитаючи головою. — Ваша компанія спроектувала і збудувала ракету, здатну виводити на орбіту корисні вантажі лише за дві тисячі доларів за фунт ваги в порівнянні з насівськими десятьма тисячами за фунт. — Секстон зробив ефектну паузу. — Однак клієнтів у вас і досі немає.

— А звідки у мене взятися клієнтам? — відповів чоловік. — Минулого тижня НАСА перебила нашу пропозицію, запропонувавши компанії «Моторола» вивести їхній телекомунікаційний супутник на орбіту лише за вісімсот дванадцять доларів за фунт ваги. Урядове відомство запускає супутники зі збитком дев’ятсот відсотків!

Секстон кивнув. Платники податків, самі того не бажаючи, фінансували агенцію, яка вдесятеро поступалася ефективністю своїм конкурентам.

— Ми з болем усвідомили, і чітко усвідомили, — сказав сенатор похмуро, — що НАСА докладає чималих зусиль для того, щоб задушити будь-яку конкуренцію у космосі. Вона виштовхує звідти наші приватні космічні підприємства шляхом встановлення цін, набагато нижчих від ринкових.

— Це як мережа «Вол-Март» у космосі, — порівняв техасець.

«До біса гарна аналогія, — подумки зауважив Секстон. — Треба буде запам’ятати і взяти на озброєння». «Вол-Март» зажив сумної слави через те, що вторгався на нову для себе територію, продаючи товари за ціною, нижчою від ринкової, і таким чином виштовхуючи з бізнесу всіх місцевих конкурентів.

— Мені все це страшенно набридло, — заявив техасець: — Мені набридло платити мільйонні податки Дядькові Сему, щоб той з їх допомогою відбивав у мене клієнтів!

— Дуже, дуже розумію ваше роздратування, — підіграв Секстон.

— Моя компанія, «Ротарі Рокет», страшенно потерпає через відсутність замовлень від великих корпорацій, — заявив модно вдягнений чоловік. — Це звичайнісіньке беззаконня, іншого слова не добереш!

— Повністю з вами згоден.

Секстон був шокований, дізнавшись іще про один спосіб, за допомогою якого НАСА придушувала своїх конкурентів і зберігала власну монополію: відомство проштовхнуло закони, що забороняли рекламу на космічних апаратах. Замість дозволити приватним компаніям отримувати гроші від реклами продукції великих корпорацій та їх логотипів — як це роблять, наприклад, професійні автомобільні перегонники, — держава дозволила космічним апаратам мати лише напис «Сполучені Штати Америки» й назву компанії. З тих ста вісімдесяти п’яти мільярдів доларів, які витрачалися у країні на рекламу, жоден долар не потрапив до кишень приватних космічних компаній.

— Це ж просто грабунок, — обурився ще один з присутніх. — Моя компанія хоче наступного травня запустити перший прототип туристичного космічного корабля багаторазового використання. Ми сподіваємося на якнайширше висвітлення цієї події в засобах масової інформації. Корпорація «Найк» щойно запропонувала нам сім мільйонів доларів спонсорської підтримки, якщо ми намалюємо на цьому кораблі її логотип та знаменитий напис «Просто візьми й зроби!». «Пепсі» за аналогічну послугу запропонувала нам удвічі більше: «Нове покоління обирає Пепсі!» Але згідно з федеральним законом, якщо наш корабель матиме рекламу компаній, нам заборонять його запуск!