Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

По тому Павлуша побiг швиденько пообiдати – боявся, щоб на будiвництвi не подумали, що вiн сачкує. А я зразу пiшов у лiщину вирiзати палицi.

Про Гребенючку я Павлушi так нiчого й не сказав. Не хотiлося псувати йому настрiй. Крiм того, у мене майнула думка: «Ану ж як Гребенючка з тим грузином заодно…» Не те, що заодно, а просто вiн її залякав i примусив допомагати. I всю цю iсторiю з листами вигадав для того, щоб мене й Павлушу випровадити з села на той час, поки вiн викрадатиме Галину Сидорiвну. Щоб ми йому не заважали. Бо я чомусь подумав, що то ж вiн був тодi ввечерi у вчительчиному саду. I вiн знає, що ми з Павлушею такi хлопцi, що… I якраз сьогоднi, коли вiн збирається викрасти Галину Сидорiвну, Гребенючка вивiсила на щоглi умовний бiлий прапорець.

Я довго вибирав у лiщинi, але вирiзав два таки добрячих дрини.

Обидва з такими балабухами на кiнцi. Просто тобi справжнiсiнькi довбнi.

Я був сповнений рiшучостi битися до останнього. Я рвався в бiй. А що? Якби вашу вчительку збирався хтось красти, ви б сидiли склавши руки? Ага! Всидиш тут! Хоч вона й двiйки нам ставила, i з класу вигонила, але ж… I ВХАТ разом з нами органiзовувала (Васюкiвський художнiй академiчний театр), i в Київ з нами на екскурсiю їздила, i спiвала разом з нами, i взагалi…

Якби завпеда Саву Кононовича хтось крав, я б i пальцем не ворухнув. Або математичку Iрину Самсонiвну. Будь ласка, крадiть, на здоров'ячко! Ще спасибi сказав би. Ще допомiг би зв'язувати… А Галину Сидорiвну – нi! Не дозволю! Голови не пожалiю!

За обiдом я з'їв здоровеннецький шмат м'яса – з пiвкгло, не менше. А на картоплю навiть i не глянув. Дiд тiльки крякнув, дивлячись на те. Але я на дiдове крякання не зважив. Що менi його крякання, як менi сили були потрiбнi. А на картоплi сили не набереш, для сили м'яса треба. Це всi знають.

Увечерi нiяких ускладнень не було. Павлуша прийшов, запросив мене до себе, я пiшов до нього, ми до пiв на одинадцяту грали з ним у шашки, а потiм вiн пiшов мене провести. Ми забрали дриняки i подалися до Галини Сидорiвни. Зайшли, звiсно, не з вулицi, а вiд тiєї стежки за городами, якою я тодi на велосипедi їхав.

Пробралися в сад i зачаїлися в кущах, там, де колись лейтенант Пайчадзе вiд мене ховався. I як я тодi не втямив, що то вiн! На стежцi ж навiть слiд вiд мотоцикла був… Кущi смородини, де ми сидiли, були трохи на узгiр'ї, i звiдси добре видно було i сад, i двiр, i вчительчину хату.

Ми бачили, як Галина Сидорiвна двiчi виходила у двiр, один раз воду з миски вихлюпнула, вдруге – у погрiб. I щось не видно було, щоб вона хвилювалася.

– Слухай, – прошепотiв я Павлушi. – Може, ти наплутав? Може, вiн сьогоднi не крастиме?

Тiльки-но я це прошепотiв, як на стежцi почулося дидиркання мотоцикла. Ми притиснулись один до одного i завмерли.

Мотоцикл чмихнув i замовк, не доїжджаючи до вчительчиного саду.

«Конспiрацiя! – подумав я. – А що, i я б так зробив».

За якийсь час на стежцi з'явилась постать лейтенанта. Вiн рухався безшумно, ступаючи м'яко, мов кицька.

Пройшов повз нас, став бiля крайньої з двору яблунi i раптом затьохкав по солов'їному. Та так здорово, що якби зараз не серпень, можна було б подумати, що це справжнiй соловейко.

Рипнули дверi. З хати вийшла Галина Сидорiвна. От ду… От нерозумна! Чого вона випхалася?! З хати ж важче викрадати, а так…

Вiн почав їй щось тихо, але запальпо доводити, потiм раптом схопив за руку.

– Пусти! – рвонулася вона.

Ну, все! Треба рятувати!

Я штовхнув Павлушу, ми вискочили з кущiв i кинулися до лейтенанта. Разом, як за командою, змахнули палицями.

Вiн випустив руку Галини Сидорiвни i, мов дерево на лiсозаготiвлi, упав.

– Тiкайте! – гукнув я щосили Галинi Сидорiвнi.

I…

I тут сталося неймовiрне.

Замiсть того щоб тiкати, вона кинулася до лейтенанта, впала бiля нього навколiшки i обхопила руками. I закричала одчайдушне:

– Реваз! Любий! Що з тобою?! Ти живий?!

Я не бачив у темрявi, чи роззявив Павлуша рота, але думаю, що роззявив. Бо в мене нижня щелепа одвисла, мов заслонка.

I тут лейтенант, усе ще лежачи на землi, раптом пригорнув нашу Галину Сидорiвну до грудей i вигукнув щасливо:

– Галю! Я живий! Я нiколи не був такий живий, як зараз! Ти сказала «любий»! Я-любий?!

Вай! Как хорошо! Вона вiдсахнулася од нього, а вiн враз пiдхопився з землi i, як вихор, пустився танцювати лезгинку, одставивши вбiк руки i вигукуючи:

– Асса!.. Асса!.. Вай! Как хорошо! Асса!

Я не раз бачив, як радiють люди, але щоб так хто-небудь радiв, не бачив нiколи, слово честi.

Попередня
-= 178 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.


Останній коментар

Ttcjufh 12:21:30

Тут кучу помилок і це погано


serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Додати коментар