Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

I от Явинi батьки приїхали. Радiсного галасу й метушнi – повен двiр. Хвiртка тiльки – рип-рип! Дверi не зачиняються Родичi, сусiди, знайомi… Ще б пак! Iз заграницi приїхали! Цiкаво ж! А що? А як? А де? А коли? А яке? А почiм?..

У садку цiлий день стiл стояв з наїдками та напитками. однi вставали, другi сiдали.

I подарункiв Явинi батьки понавозили мало не всьому селу. Подарунки здебiльшого дрiбненькi, на манiр гудзика – сувенiри називаються. Але що ви хочете: якби стiльки великих подарункiв – у двi гарби не вбереш.

I менi подарунок попався. Нам з Явою обом було подаровано по пiстолету. Але по якому пiстолету! По чеському заграничному пiстолету, який стрiляє водою. I як стрiляє! Натискаєш на гачок, i тоненька-тоненька цiвочка чвиркаа метрiв на десять. Здорово! Оце пiстолет так пiстолет! Красота! Сила!

Через п'ятнадцять хвилин, як нам було пiстолети подаровано, ми їх мало не втратили назавжди.

Ну, ви ж розумiєте, було б смiшно, якби ми одразу не почали стрiляти. Хто б це таке мiг? Нащо тодi тi пiстолети? Нашо їх взагалi дарувати?

Отже ми одразу…

Бровка на мушку – чвирк!

Гав гав-гав! – Бровко хвосiа пiджав i в будку.

Кицька руда сидить на сопцi, умивається.

Чвирк!

Няввв! – I кицька вже на грушi.

Курка гребеться.

Чвирк!

Ко-ко-ко-ко-ко! – I нема курки – десь аж на городi.

А туг iде дiд Салимон.

Ну, випадково ж, чесне слово, випадково гачок натиснувся.

Чвирк! – дiдовi Салимону прямо по лисинi.

– А щоб ви луснули, шмарогзи! Я вам почвпркаю! Я вам!.. Я вам!..

За кiлька хвилин ми терли свої червонi вуха уже на левадi.

Пiсюлсги нам були залишенi при однiй умовi – стрiляти тильки по неживих цiлях.

Але ж i настрiлялися ми на левадi, що називається донесхочу.

А що вже попозаздрили нам хлопцi – i не говорiть!

Тiльки й чулося:

– Дай подивиться!

– Дай хоч глянути!

– Дай подержати!

– Можна, я стрельну?

– Можна, я попробую?

– А я? А я?

– Оце так це!

– Ох ти!

– Ох же ж б'є!

– Сила!

– Краса!

– Вещ!

Скажемо одверто, ми неохоче давали не тiльки стрельнучи, а й подержати.

Можна вiддати новi штани, черевики, сорочку зняти, все що хочеш, але випустити з рук пiстолет у перший день – не пiд силу. Як же його даси, коли сам ще не настрiлявся!

Але попорозстрiлювали ми хлопцiв – так попорозстрiлювали! Добряче! Вже ж i одiгрався я за всi свої страждання, якi менi довелося зазнати, бувши «шпигуном», «розбiйником», «бiляком» i взагалi «ворогом».

Ми якусь хвилю вагалися, згадавши умову стрiляти «тiльки по неживих цiлях». Але потiм вирiшили, що й Стьопа Карафолька, i Антончик Мацiєвський, i Гришка Сало, i навiть Вася Деркач за характерами своїми абсолютнi трупи, i тому цiлком пiдпадають пiд рубрику «неживi цiлi».

Через якусь годину всi були мокрi як хлющi.

Спершу вони до цього ставилися байдуже i навiть пiд'юджували:

– Ану! Ану, поцiль на такiй вiдстанi! От i не поцiлиш, не поцiлиш! Ану!

А потiм, коли ми дуже вже влучно вцiляли, почали ремствувати:

– Та ну, перестаньте!

– Та годi вже.

– Досить! Ну!

А Стьопа Карафолька, коли Ява дуже ловко вцiлив йому в самiсiньку носяру, вирiшив раптом образитися i закричав:

– Гей, ти, переекзаменовщик! Щось дуже вже ти розчвиркався! Йшов би краще уроки вчити. Бо на другий рiк залишишся. Ось я скажу твоїй матерi!

Свиня вiн, Стьопа, довгоносик, нетонкий, неделiкатний чоловiк. Хiба можна людинi нагадувати такi речi, як переекзаменовка? Ховрашок!

Ява повернувся i пiшов з левади. Я плюнув у бiк Карафольки i пiшов за ним. Нi, не дали Явi забути про переекзаменовку, про те, що його чекає.

Але доля вирiшила все-таки вiдтягти трохи час розплати. На другий день рано-вранцi Явинi батьки поїхали на кiлька днiв до Києва звiтувати про свою закордонну командировку на Виставцi передового досвiду. I дiд Варава не всгиг розказати про переекзаменовку.

Та все одно настрiй у Яви був кепський, пригнiчений.

– Гад я, барахольщик, – картав вiн себе. – Мати мене цiлує: «Синочку, синочку!» – подарунки менi, а я… Знала б вона, який я. Краще б одразу… Що це буде! Що це буде! Ех, якби вислiдити, поки матерi нема, отих шпигуняр! Усе було б гаразд. Можна було б розказати правду. Як я затонув i взагалi… От, якби вислiдити…

Я невиразно мнякав.

– Мда… звичайно… але…

Я не вiрив у реальнiсть цього дiла.

Але на другий день пiсля вiд'їзду Явиних батькiв до Києва вiн прибiг до мене блiдий, як сметана, ледве дихаючи.

– Швидше… швидше… швидше…

Попередня
-= 32 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.


Останній коментар

serGEI 13:44:54

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар