Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

А нагорі чекала Сюзанна, заклякнувши, наче паралізована, на кушетці у блоці № 3. Ґейл лежав біля її ніг. Вона навіть уявити не могла — чому ж командир так затримується? Спливали хвилини. Вона намагалася викинути Девіда з думок, але марно. З кожним новим виттям сирен слова Ґейла відлунювали в неї в голові. «Мені щиро жаль Девіда Бекера». Сюзанні здалося, що вона ось-ось збожеволіє.

Жінка вже збиралася була скочити й вибігти до шифровід-ділу, як нарешті сталося те, чого вона чекала: Стретмор вимкнув рубильник і вирубив струм.

І вмить шифрувальний відділ поглинула тиша. Сирени змовкли, наче вдавилися власним виттям, а монітори в блоці № 3 заблимали і згасли. Труп Ґреґа Ґейла розчинився в темряві, і Сюзанна інстинктивно підібрала ноги на кушетку, а потім загорнулася в Стретморів піджак.

Темрява.

Тиша.

Іще жодного разу не чула вона в шифровідділі такої тиші. Низьке гудіння генераторів чулося завжди. А тепер не чулося нічого — тільки величезна машина важко дихала й полегшено зітхала. Вона поволі остигала — шиплячи й потріскуючи.

Сюзанна заплющила очі і стала молитися за Девіда. Її молитва була проста: вона благала Бога, щоб той захистив чоловіка, якого вона кохала.

Сюзанна не була релігійною людиною й тому ніколи не сподівалася на відповідь на свою молитву. Та коли біля її грудей почулося якесь дрижання, вона аж підскочила від несподіванки. І вхопилася за груди. За мить вона збагнула — вібрацію, яку вона відчула, йшла не від десниці Господньої. Ця вібрація йшла з кишені командирського піджака. На своєму пейджері він вимкнув дзвінок й увімкнув беззвучний вібратор. Хтось прислав командиру Стретмору повідомлення.

А шістьма поверхами нижче біля рубильника стояв Стретмор. Тепер на підземних поверхах шифрувального відділу було темно, хоч в око стрель. Він якусь мить постояв, насолоджуючись темрявою. Згори на нього капала вода. То була наче буря посеред ночі. Стретмор закинув голову, щоб теплі краплини змили його провину.

«Я — переможець».

Він нахилився і змив зі своїх рук залишки плоті Карту-кяна.

Його мрії про «Цифрову фортецю» зазнали фіаско. Що ж, він зможе з цим змиритися. Тепер єдиним, що мало значення, була Сюзанна. Уперше за багато десятиріч він зрозумів, що існувало в житті дещо більше, аніж батьківщина та честь.

«Я пожертвував найкращі роки свого життя батьківщині та честі. А як же кохання?»

Надто довго він позбавляв себе цієї втіхи. І навіщо? Щоб побачити, як якийсь молодий викладач викрадає його мрії? Стретмор створив Сюзанну, виплекав її. Він захищав її. Він заслужив її. І тепер нарешті він отримає її. Сюзанна шукатиме захисту в його обіймах, коли їй більше ні до кого буде звернутися по допомогу. Вона прийде до нього — беззахисна й безпорадна, убита горем, і він із часом продемонструє їй, що кохання загоює будь-яку рану та вгамовує будь-який біль.

Честь. Батьківщина. Кохання.

Невдовзі Девіда Бекера принесуть у жертву заради цих трьох високих понять.

РОЗДІЛ 103


Командир воскреснув із люка, наче Лазар із мертвих. Одяг на ньому геть увесь намок, але хода його була легкою та впевненою. Розмашистими кроками він рушив до блоку № 3, до Сю-занни. Назустріч своєму майбутньому.

Підлога шифровідділу знову купалася у світлі. Фреон вливався в задимлений розпечений «Транскод», наче збагачена киснем кров. Стретмор знав, що охолоджувачу знадобиться кілька хвилин, щоб дістатися до нижньої частини корпусу й запобігти загорянню найнижчих процесорів, але був певен, що вжив заходів вчасно. Він тріумфально зітхнув, передчуваючи перемогу — і не знаючи правди: було надто пізно.

«Я — переможець!» — знову майнуло в його голові. Він не звернув увагу на зяючу діру в стіні блоку № 3 і пішов до електронних дверей. Ті засичали й відчинилися. Командир зробив крок усередину.

Перед ним стояла Сюзанна — мокра та скуйовджена. На ній був його піджак. Вона була схожа на першокурсницю, що потрапила під дощ. А він почувався старшокурсником, який віддав їй свій светр. Уперше за багато років він відчув себе молодим. Його мрія справджувалася.

Та коли Стретмор підступив ближче, то збагнув, що дивиться в очі жінці та не впізнає її. Вона пропікала його крижаним поглядом. Від ніжності не залишилося й сліду. Сюзанна Флет-чер стояла, заціпенівши, немов непорушна кам’яна статуя. Єдиним помітним рухом були сльози, що котилися з її очей.

— Сюзанно?

По її тремтячій щоці скотилася сльоза.

— Що трапилося? — благально спитав командир.

Попередня
-= 126 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!