Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Не приймається, — просичав Нуматака. — Ви ж сказали, що матимете їх під кінець дня.

— Залишилася одна незавершена справа.

— Танкадо мертвий?

— Так, — відповів голос. — Один із моїх людей убив Танкадо, але не зміг забрати в нього пароль. Танкадо віддав його і іеред смертю. Одному туристу.

— Яке неподобство! — заревів Нуматака. — Тоді як ви можете пропонувати мені ексклюзивне...

— Заспокойтеся, — сказав американець. — Буде у вас ексклюзивне право, буде. Це я вам гарантую. Як тільки знайдемо пароль, «Цифрова фортеця» стане вашою.

— Але ж пароль можна тим часом скопіювати!

— Кожен, хто його побачить, буде знищений.

Запала довга тиша. Нарешті Нуматака озвався:

— А де тепер пароль?

— Вам потрібно знати одне: його невдовзі знайдуть.

— А чому ви такі впевнені?

— Тому, що я — не єдиний, хто за ним полює. Американські розвідувальні служби вже прознали про пропалий пароль. Через цілком очевидні причини вони намагатимуться запобігти оприлюдненню «Цифрової фортеці». Вони послали чоловіка, щоб той знайшов ключ. Його звуть Девід Бекер.

— Звідки ви це знаєте?

— Неважливо.

Нуматака помовчав, а потім спитав.

— А якщо містер Бекер знайде цей пароль?

— Моя людина відбере його в нього.

— А потім?

— Не переймайтеся, — холодно відповів американець. — Коли містер Бекер знайде пароль, він отримає належну винагороду.

РОЗДІЛ 22


Девід Бекер підійшов до ліжка й поглянув на сплячого дідка. На п’ясті його правої руки він побачив гіпсову пов’язку. На вид старому було від шістдесяти до сімдесяти років. Його сніжно-біле волосся було акуратно зачесане вбік, і посеред лоба виднівся синьо-червоний набряк, що поширився аж до правого ока.

«Ні фіга собі — невеличкий синець!» — подумав Бекер, пригадавши розповідь лейтенанта. Бекер ретельно придивився до пальців старого. Персня ніде не було видно. Девід простягнув руку й доторкнувся до плеча старого.

— Сер? — І легенько його посіпав. — Вибачте, сер...

Чоловік не поворухнувся.

Бекер знову погукав його, тепер гучніше.

— Сер, ви мене чуєте?

Старий заворушився.

— Що таке... котра година... — пробурмотів він французькою, потім розплющив очі й поглянув на Бекера, невдоволено скривившись через те, що його розбудили.

— Quest-ce-que vous voulez? Що вам потрібно?

«Так і є, — полегшено зітхнув Бекер. — Французький канадець».

— Можете приділити мені хвилинку уваги? — зі щирою усмішкою спитав Девід.

Хоча французька Бекера була бездоганною, він заговорив мовою, яку, на його думку, старий знав гірше, — англійською. Переконати абсолютного незнайомця віддати золотий перстень може виявитися справою вкрай непростою, можливо, доведеться вдатися до хитрощів; і Бекер приготувався задіяти всі можливі переваги.

Після тривалої тиші старий нарешті прийшов до тями. Озирнувшись довкола, він випростав палець, пригладив ним обвислі сиві вуса й заговорив:

— Що вам потрібно? — У його англійській чувся легкий гугнявий акцент.

— Пане, — звернувся до нього Девід, навмисне чітко вимовляючи слова, наче розмовляв із глухою людиною. — Я хочу поставити вам декілька запитань.

Старий люто вирячився на нього.

— А у вас виникли якісь проблеми?

Бекер нахмурився. Переваги не вийшло: англійська старого була бездоганною. І Девід негайно облишив свій поблажливий тон.

— Вибачте, що потурбував вас, пане, але ви часом не були сьогодні на плаза де Еспанья?

Дідок підозріло звузив очі.

— А ви не з міськради?

— Ні, взагалі-то я...

— З туристичного бюро?

— Ні, я...

— Ага, я здогадався, чому ви тут! — Старий насилу підвівся й сів, спершись на подушки. — Вам мене не залякати! Коли я вже щось сказав, то повторю сказане тисячу й тисячу разів: П’єр Клушар описуватиме світ таким, яким він його бачить! Може, автори з ваших глянцевих туристичних довідників і змовчать про це неподобство, продавшись за безкоштовний готельний номер коштом міськради, але «Монреаль тайме» не продається! Я відмовляю вам!

— Вибачте, пане, гадаю, ви просто не зрозуміли, про...

— Дідька лисого! Я все чудово зрозумів! Так! — Старий пригрозив Бекеру кістлявим пальцем, і його голос лунко загримотів у колишньому спортзалі. — Ви не перший! Вони намагалися зробити це і в «Мулен Руж», і в готелі «Браун пелес», і в «Голь-фіньйо» в Лагосі. Але що потрапило до преси? Правдаї Такого гидотного пива я не пив ніде! Ніде не бачив я такої брудної ванни! І ніде не доводилося мені ходити по такому кам’янистому пляжу! Але ж мої читачі розраховують на дещо краще, аніж це!

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!