Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Вочевидь, це ім’я нічого не сказало жінці по той бік лінії. Вона вибачилася, порадила Бекеру звернутися до іншого агентства — і ввічливо перервала розмову.

Перший — мимо.

Бекер нахмурився й набрав другий номер. На його дзвінок відповіли негайно.

— Доброї ночі, це «Жінки Іспанії». Чим можу допомогти?

Бекер знову ввійшов в образ німецького туриста, готового

заплатити грубі гроші за рудоволосу дівчину, яка була сьогодні вдень із його братом.

Цього разу йому відповіли гарною німецькою, але рудоволосих знову не знайшлося.

— Keine Rotköpfe, вибачте. — І жінка поклала слухавку.

Другий — мимо.

Бекер поглянув на телефонний довідник. Лишався тільки один варіант. Кінець мотузка.

І він набрав номер.

— «Ескортес Белен», — відповів якийсь чоловік вкрадливо-приязним тоном.

І Бекер знову переповів свою історію.

— Сі, сі, сеньйор. Мене звуть сеньйор Рольдан. Радий вам допомогти. Ми маємо двох рудоволосих дівчат. Надзвичайно гарні екземпляри.

Серце Бекера тьохнуло.

— Дуже гарні? — перепитав він із сильним німецьким акцентом. — Рудоволосі?

— Так, а як звати вашого брата? І я скажу вам, як звали ту дівчину, яка його сьогодні супроводжувала. А завтра ми зможемо прислати її вам.

— Клаус Шмідт, — випалив Девід, пригадавши ім’я зі старого підручника.

Настала довга пауза.

— Знаєте, пане... я не бачу в нашому журналі Клауса Шмід-та, але, можливо, ваш брат — чоловік дуже обережний, ну, там, дружина вдома і все таке... — Сеньйор Рольдан недоречно хихикнув.

— Так, Клаус бути одружений. Але він є дуже товстий. Його дружина не хотіти з ним спати. — Бекер, дивлячись на своє віддзеркалення на склі будки, підкотив очі під лоба. — «От якби Сюзанна мене чула», — подумав він. — Я бути товстий і самотній також. Я хотіти з нею лягати. Заплатити багато грошей.

Бекер продемонстрував неабиякі акторські здібності, але він зайшов надто далеко. Проституція була в Іспанії поза законом, а сеньйор Рольдан був людиною вкрай обережною. Його вже колись накрили поліцейські, які удавали із себе туристів. «Я хотіти з нею лягати». Рольдан зрозумів, що це пастка. Якщо він скаже «так», його оштрафують і, як і завжди, змусять на цілий тиждень — і безкоштовно — надати в розпорядження поліції одну зі своїх найталановитіших «супутниць».

Коли Рольдан заговорив знову, голос його вже був далеко не таким дружнім, як спочатку.

— Пане, це «Ескортес Белен». З ким я розмовляю, скажіть будь ласка?

— Е-е-е, мене звуть Зіґмунд Шмідт, — вигадав Бекер.

— Звідки ви взнали наш телефон?

— З телефонного довідника. Жовті сторінки.

— Так, пане, наша фірма занесена в довідник саме тому, що ми — солідна служба супроводу.

— Але я й хотіти супровід! — наполегливо сказав Бекер, відчувши, що щось пішло не так.

— Пане, «Ескортес Белен» — солідна служба, що забезпечує супровід бізнесменам на офіційні сніданки та обіди. Саме тому ми й занесені в телефонний довідник. Наш бізнес — цілком законний. А ви шукаєте повію. — Це слово зіскочило з його язика, наче якась огидна болячка.

— Але ж мій брат...

— Пане, якщо ваш брат цілий день цілувався в парку з якоюсь дівчиною, то це не означає, що та дівчина — з нашої служби. Ми дотримуємося суворих правил, що врегульовують стосунки клієнта й супутниці.

— Але ж...

— Ви нас із кимось сплутали. Ми маємо двох рудоволосих дівчат — Інмакуляду та Рочіо — але жодна не дозволить собі спати з чоловіком за гроші. Це називається «проституція», а проституція в Іспанії заборонена законом. Доброї ночі, пане.

— Але ж...

КЛАЦ!

Бекер стиха вилаявся й теж повісив слухавку.

Третій — мимо. Йому пригадалося, як Клушар сказав йому, що німець найняв цю дівчину на увесь тиждень.

На перехресті вулиці Саладо, тобто Солоної, і проспекту Асунсьйон Бекер вийшов із телефонної будки. Попри інтенсивний автомобільний рух, у повітрі висів сильний запах севільських апельсинів. Упали сутінки — найромантичніший час

доби. Він згадав про Сюзанну. Але відразу ж слова Стретмора розпанахали його свідомість: знайдіть перстень. Безпорадно плюхнувшись на лавку, Бекер став обдумувати свій наступний крок.

Але який крок?

РОЗДІЛ 25


А в громадській клініці прийомний час скінчився. Світло в колишньому спортзалі вимкнули. П’єр Клушар міцно спав. І не бачив постаті, що над ним схилилася. У темряві блиснула голка вкраденого шприца. А потім встромилася в трубку, яка йшла від апарата внутрішньовенного вливання, прикріпленого над зламаною п’ястю Клушара. Шприц містив тридцять кубічних сантиметрів очисної рідини, поцупленої з возика чергової медсестри. Дужий палець міцно натиснув на поршень шприца — і впорснув голубувату рідину у вени старого.

Попередня
-= 42 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!