Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Чорним ходом виявилися кілька рядків спеціальної хитрої програми, яку командир Стретмор вмонтував у цей алгоритм. Він був доданий так винахідливо та майстерно, що будь-який код, написаний за допомогою «Стрибунця», могло розшифру-иати лише АНБ за допомогою пароля, відомого лише цьому агентству. Стретмору мало не вдалося провернути одну з найвдаліших розвідувальних оборудок в історії АНБ: забезпечити відомству універсальний ключ до всіх кодів, написаних у Сполучених Штатах.

Комп’ютерно-свідома публіка волала від обурення. ФЕК иакинулася на винуватців скандалу, як стерв’ятники на падло, і буквально порвала конгрес на шматки за його наївність та проголосила АНБ найбільшою загрозою вільному світу з часів Гітлера. І шифрувальний стандарт благополучно провалили і іри голосуванні.

Не дивно, що два дні по тому АНБ найняло Ґреґа Ґейла на роботу. Стретмор вирішив, що нехай він краще працюватиме н АНБ, ніж поза її межами — проти агентства.

Стретмор мужньо пережив скандал зі «Стрибунцем», зустрівши його з відкритим заборолом. Він активно захищав свою позицію під час слухань у конгресі, стверджуючи, що прагнення широкого загалу до конфіденційності неминуче проти цього загалу ж і обернеться. Наполягав, що суспільство потребує, щоб хтось здійснював над ним контроль, — заради збереження громадського миру та спокою. Групи ж на кшталт ФЕК дотримувалися протилежної точки зору. І відтоді безперервно нападали й на АНБ, і на самого Стретмора.

РОЗДІЛ 24


Девід Бекер стояв у телефонній будці напроти клініки, звідки його щойно випхали за те, що він набридав пацієнту № 104, тобто мсьє Клушару.

Попри його сподівання, усе ускладнилося. Його невеличка послуга Стретмору — забрати особисті пожитки померлого — перетворилася на марудний пошук якогось химерного персня.

Щойно він зателефонував Стретмору й розповів про німецького туриста. Шеф Сюзанни сприйняв цю новину без особливого ентузіазму. Розпитавши в Бекера подробиці, він надовго замовк.

— Девіде, — сказав він нарешті дуже серйозним тоном, — знайти цей перстень — справа національної безпеки. У ній я цілковито покладаюся на вас. Не підведіть мене. — І поклав слухавку.

Девід зітхнув, а потім узяв пошарпаний телефонний довідник, що висів у телефонній будці, і почав гортати жовті сторінки. «Нічого це не дасть», — пробурмотів він.

Телефонний довідник мало що міг розповісти про служби супроводу, присвятивши їм лише три рядки. Єдиною зачіпкою було те, що подруга німця мала руде волосся, яке в Іспанії траплялося досить рідко. Марячи перед сном, Клушар пригадав, що начебто цю жінку із супроводу звали Росинка. Бекер аж скривився від огиди. Росинка? Це ім’я більше личило корові, аніж гарній дівчині. Зовсім не схоже на добропорядне католицьке ім’я. Напевне, Клушар щось наплутав.

І Бекер набрав перший номер.

— Громадська служба міста Севілья, — відповів приємний жіночий голос.

Бекер заговорив іспанською із сильним німецьким акцентом:

— Hola, ^hablas Aleman? Здрастуйте, ви розмовляєте по-німецьки?

— Ні, але я розмовляю по-англійськи, — прозвучала відповідь.

І Бекер продовжив розмову ламаною англійською.

— Дякую. Можете мені допомагати?

— А яка допомога вам потрібна? — повільно й чітко запитала жінка, явно намагаючись допомогти потенційному клієнту. — Може, вам потрібен супровід?

— Так, коли ваша ласка. Сьогодні мій брат Клаус, він мати дівчина, дуже красива, руде волосся. Хочу ту саму. На завтра, будь ласка.

— Ваш брат Клаус теж буде з вами? — Голос на тому кінці дроту раптом оживився й набув фамільярності, немов розмовляли старі знайомі.

— Так, він бути дуже товстий. Пам’ятати його, ні?

— Кажете, він вже сьогодні у нас був?

Бекер почув, як жінка гортає сторінки журналу клієнтів. Навряд чи там знайдеться хоч якийсь Клаус, але Бекер припустив, що мало хто з відвідувачів вказував своє справжнє ім’я.

— М-м-м, вибачте, — винувато мовила жінка. — Я не можу його знайти. А як звали дівчину, з якою був ваш брат?

— Вона бути рудоволоса, — сказав Бекер, уникаючи прямої відповіді.

— Рудоволоса? — перепитала жінка. Настала довга пауза. — Це громадська служба міста Севілья. Ви впевнені, що ваш брат був саме в нас?

— Так, упевнений.

— Сеньйоре, у нас немає рудих дівчат. У нас — красуні ан-далузького типу.

— Руде волосся, — повторив Бекер, почуваючись, як дурень.

— Вибачте, але в нас зовсім немає рудоволосих, та коли вам потрібно...

— Її звуть Росинка, — випалив Бекер, відчувши себе іще більшим дурнем.

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!