Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Клушар прокинувся лише на кілька секунд. Він би закричав від болю, та дужа рука затиснула йому рота. І він так і залишився лежати на своєму ліжку, притиснутий нездоланною вагою. Він відчув, як по його руці піднімається пекучий клубок вогню. Страшний біль дійшов йому до пахви, потім — до грудей, а трохи згодом впився йому в мозок, наче мільйони скалок розбитого скла. Клушар побачив сліпучий спалах світла — а потім все зникло. І настала темрява.

Відвідувач ослабив хватку і втупився в темряві в табличку з іменем пацієнта. А потім нечутно вислизнув геть.

Опинившись на вулиці, чоловік в окулярах із дротяною оправою простягнув руку до маленького пристрою, що висів у нього на ремені. Прямокутний коробочок завбільшки з кредитну картку був прототипом нового комп’ютера з вмонтованим монітором — рідкокристалічним дисплеєм, вмонтованим у ліву лінзу окулярів. Розроблений фахівцями ВМС Сполучених Штатів для фіксації напруги акумуляторів у тісному просторі субмарин, цей міні-комп’ютер містив модем і був нашпигований найостаннішими новаціями мікротехнології. Цей прототип був провісником нової доби у сфері персональної реальності.

Однак справжньою новацією цього комп’ютера був не стільки мініатюрний дисплей, скільки система надходження даних. Користувач вводив інформацію через крихітні контакти, прикріплені до його пучок; з’єднання цих контактів у певній послідовності імітувало принцип стенографії. А комп’ютер потім перетворював цю стенографію на англійську.

Кілер натиснув на малесенький вимикач, і монітор у його окулярах ожив. Невимушено тримаючи руки по боках, він почав швидко стискати й розтискати пальці. Перед його очима з’явилося повідомлення.

ОБ’ЄКТ: П’ЄР КЛУШАР — ЗНИЩЕНО

Убивця посміхнувся. Передавання повідомлень про вбивства було частиною його завдання. Але зазначення імен жертв... то додавало особливої витонченої насолоди тому задоволенню, яке відчував чоловік в окулярах із дротяною оправою. Знову зарухалися його пальці — і знову запрацював модем стільникового зв’язку.

ПОВІДОМЛЕННЯ ВІДПРАВЛЕНО

РОЗДІЛ 26


Сидячи на лавці напроти клініки, Бекер міркував, що йому робити далі. Його дзвінки до агенцій, що надавали послуги супроводу, нічого не дали. Занепокоєний спілкуванням по не-захищеному громадському телефону, командир попрохав Девіда не телефонувати, поки перстень не опиниться в нього. Бекер був подумав звернутися до місцевої поліції по допомогу — може, вони мали досьє на рудоволосу повію, — але стосовно цього Стретмор також дав жорсткі настанови: «Ви — невидимі. Ніхто не має знати, що перстень існує».

Потім Девіду спало на думку поблукати в злачному районі Тріана і спробувати знайти там оту загадкову жінку. А може, йому слід перевірити всі ресторани й пошукати там товстелезного німця? Та все це здавалося лише марнуванням часу.

Слова Стретмора знову і знову спливали в його пам’яті: «Це справа національної безпеки... ви мусите знайти той перстень».

Внутрішній голос підказував Девіду, що він щось випустив з уваги — щось надзвичайно важливе, але він ніяк не міг здогадатися — що саме. «Зрештою, я ж викладач, а не якийсь там агент до біса секретної служби». Дедалі частіше йому спадало на думку: «А чому, власне, Стретмор не послав замість нього професіонала?»

Бекер підвівся й пішов навмання по кале Делісіас, подумки перебираючи можливі варіанти. Брукований тротуар розпливався перед його очима. На землю швидко падала ніч.

Росинка.

Щось у цьому абсурдному імені не давало йому спокою. Росинка. Вкрадливий голос сеньйора Рольдана з «Ескортес Белен» безперервно крутився в нього в голові: «У нас лише двоє рудоволосих дівчат... Інмакуляда і Рочіо... Рочіо... Рочіо...»

Бекер зупинився, як укопаний. Раптом він усе зрозумів. «От телепень! А ще величаю себе лінгвістом! Як же ж це я відразу не здогадався!»

Рочіо — одне з найпоширеніших дівчачих імен в Іспанії. Воно мало все, що характеризує молоду католицьку дівчину: чистота, незайманість та природна краса. Усі поняття чистоти та незайманості витікали з буквального значення імені: Краплина роси! Росинкаї

У вухах Девіда пролунав голос старого канадця. Росинка. Рочіо переклала своє ім’я на єдину мову, якою володіли і вона, і клієнт, — англійську. Збуджений Бекер швидко пішов шукати телефон.

А на протилежному боці вулиці чоловік в окулярах із дротяною оправою рушив слідком — на безпечній відстані.

РОЗДІЛ 27


Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!