Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Я зі спецвідділу з роботи з туристами. Віддайте мені перстень, інакше я відведу вас до відділка і...

— І що?! — погрозливо перепитала Рочіо, насмішкувато-очікувально скинувши брови.

Бекер замовк, опинившись у безвихідній ситуації. План повернувся проти нього ж бумерангом. «Чому ж вона не купилася на мій трюк?»

Рочіо підступила ближче.

— Не знаю, хто ви і що вам потрібно, але якщо ви не вимететеся негайно з цього номера, я покличу готельну охорону, і вас заарештує справжня громадянська гвардія за те, що ви видаєте себе за поліцейського.

Бекер знав, що Стретмор витягне його з-за ґрат за п’ять хвилин, але він недвозначно пояснив йому, що справу слід вирішувати дуже обережно, без зайвого шуму та свідків. Арешт , точно не вписувався в цей план.

Рочіо підступила ще ближче до Девіда, спопеляючи його | поглядом.

— Гаразд, — зітхнув він тоном переможеного. І облишив свій андалузький акцент. — Я не із севільської поліції. Мене послала сюди одна урядова організація Сполучених Штатів Америки, щоб знайти той перстень. Усе це я можу вам довести.

І мені дали інструкції заплатити за нього.

Настала довга тиша.

Рочіо дала цій фразі на якусь мить зависнути в повітрі, а потім заговорила з хитрою посмішкою:

— Так би й сказали. І не треба комедію ламати. — Вона сіла в крісло і схрестила ноги.

— Скільки ви можете заплатити?

Бекер полегшено зітхнув. І, не марнуючи часу, перейшов до справи.

— Я можу заплатити вам сімсот п’ятдесят тисяч песет. Це п’ять тисяч американських доларів. — То була половина суми, яку він мав із собою, але, мабуть, вдесятеро більше реальної вартості персня.

Рочіо здивовано звела брови.

— Це грубі гроші.

— Так. Ну що, домовилися?

Рочіо похитала головою.

— Якби ж то я могла сказати «так»!

— Мільйон песет! — випалив Бекер. — Це все, що я маю при собі.

— Ой-ой-ой, — саркастично всміхнулася Рочіо. — Ви, американці, погано торгуєтеся. На нашому ринку ви б і дня не протрималися.

— Готівка — і відразу ж, — попередив Бекер, простягаючи руку до конверта в кишені.

«Мені дуже хочеться додому».

Рочіо похитала головою.

— Я не можу.

Бекер спалахнув гнівом.

— Чому не можете?!

— Тому що в мене його немає, — винувато відповіла вона. — Я вже продала його.

РОЗДІЛ 33


Токуген Нуматака ходив туди-сюди, як розлючений звір, і потрав у вікно. Його зв’язковий, Північна Дакота, ще й досі не об’явився.

«Бісові американці! Ніякої пунктуальності!»

Він би й сам зателефонував Північній Дакоті, але не знав номера його телефону. Нуматака дуже не любив, коли справа оберталася так, коли все залежить від когось, а не від нього. Від початку Нуматака не відкидав тієї думки, що дзвінки від

II івнічної Дакоти можуть виявитися фальшивкою — скажімо, я кийсь японський конкурент «розводив» його, як лоха. І тепер ця думка посилилася. Нуматака вирішив, що йому потрібно більше інформації.

Він прожогом вискочив із кабінету і, повернувши ліворуч, рвонув головним коридором. Працівники поштиво вклонялися, коли він вихором проносився повз них. Нуматака не був таким наївним, щоб вірити, що ці люди й справді любили та обожнювали його. Поклони — то був вияв ввічливості, яку японські працівники проявляли у ставленні до найжорстокі-

III их начальників.

Нуматака вирушив прямо до головного комутатора компанії. Усі дзвінки оброблялися одним оператором на «Корейко 2000» — дванадцятикабельному комутаторному терміналі. Жінка-оператор була зайнята роботою, але підвелася і вклонилася, коли увійшов Нуматака.

— Сідайте, — відрізав він.

Жінка зробила, як було сказано.

— Сьогодні о четвертій сорок п’ять я отримав дзвінок на свою особисту лінію. Ви можете мені сказати, звідки був той дзвінок? — спитав Нуматака й подумки вилаяв себе за те, що не зробив цього раніше.

Жінка нервово ковтнула слину.

— На цій машині ми не маємо ідентифікаційного пристрою, пане. Але я можу зв’язатися з телефонною компанією. Я впевнена, що вони допоможуть.

Нуматака був певен, що телефонна компанія йому допоможе. У нашу цифрову добу конфіденційність відійшла в минуле; фіксувалося буквально все. Телефонні компанії могли точно повідомити, хто вам телефонував і скільки ви розмовляли.

— Беріться до роботи, — наказав він. — І негайно дайте мені знати, про що довідалися.

РОЗДІЛ 34


Сюзанна сиділа на самоті в блоці № 3 і чекала повернення «слідопита». Ґейл вирішив вийти трохи подихати — і вона була вдячна йому, що він так вчинив. Утім, як це не дивно, від того, що вона залишилася на самоті, їй не стало затишніше. Бо тепер довелося ламати голову над новою проблемою — контактом між Танкадо й Ґейлом.

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!